Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

—  Яку дурість? - насторожилася я.

— Зірвати весь наш план, люба моя… невісточко. Землею має правити людина. І мені здавалося зараз… що ця «людина» може все зіпсувати. Як мати, яка виховала майбутнього правителя землі, я не могла дозволити йому зробити помилку. Але Дем мене не розчарував. Він навіть знайшов цю повію, мати Тулая.

Щось у мені обірвалося. Я розуміла слова Ірен, але… ще до кінця після вчорашнього мало що прийняла і усвідомила. До того ж… Деміан змінився – це єдине, що вона правильно помітила. До нього могла повернутися пам'ять, але він не міг просто викреслити всі наші розмови і найголовніше - нашу любов і прихильність! Звісно ж, не міг! Але одразу, наче голку увігнали в моє серце, і воно болісно стислося, згадуючи вчорашній вечір.

Я зробила ще один ковток чаю, намагаючись мислити тверезо. Він шукав артефакт, мою матір, намагався з'ясувати все… і знайшов усіх нас? Ні, не вірю! Деміан ... змінився, він став іншим, він не здатний був на зраду! Навіщо він тоді… дарував мені обручку, офіційно узаконив наші стосунки? Він був завжди ніжний, ласкавий зі мною. Він став іншим! Може, у них з матір'ю й були інші плани, але він намагався приховати від неї… мене й те, що він справді займався пошуками моїх батьків… але все тепер не складалося у моїй голові, бо хотілося б…

— Нарешті настав час змінити світ на краще, — почула я, крізь туман, голос Ірен, яка продовжувала так спокійно і граційно попивати свій чай. Тільки тепер за її спиною я побачила ще й Софі. Її усмішку.

Я почула кроки, що стрімко наближалися. А потім двері відчинилися і в кімнату вбігло кілька людей у дивному одязі та масках. Я не змогла зробити ні кроку, навіть руку підняти, коли вони вбігли і так швидко всі попрямували до мене. Тільки коли вони схопили мене і потягли з кімнати, я почала кричати та вириватися. Я навіть спробувала закликати свою силу, але мені швидко закрили обличчя хусткою. Я вдихнула якийсь нудотно-солодкий аромат, і миттєво провалилася у пітьму.