Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

Їх забирають, а я знову повертаюся до огорожі. Вихоплюю її очима з натовпу. Вона танцює. Поруч із нею треться парочка хлопців, і я розумію, що не витримаю. Просто спостерігати. Цього замало. Прошу Микиту про послугу.

— Ну, щасти тобі… — посміхається, почувши моє прохання. Він чудово знає Ніку та її характер. Тому без її величності Вдачі я справді не впораюся.

Спускаюся вниз, підходжу до неї майже впритул. У ніс б’є до болю знайомий шоколадний запах, її волосся в польоті торкається моїх грудей. І тут я розумію, що моя. Ось на всі сто відсотків моя. Була, є і залишиться. Нехай я буду найжахливішою людиною у світі, егоїстом, але не зможу більше її відпустити. Та й не хочу. Впевнений, немає в неї нікого. Моя.