Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

- А ти, що хіба її не знаєш, вся в заботах, немає її бідній коли присісти. До речі, тобі привіт передавала - останє брешу.

- Ти, її теж передавай вітання.

- Добре.

- У скільки в тебе там автобус - подруга дивиться на годиник на свої руці.

- О четверті.

- О то у нас цілих три години.

- Три ні, бо мені ще треба буде перевдяхтися та до автовокзалу доїхати, але година точно є.

- Зануда, здалася тобі та столиця. Все одно закінчих і приїдеш назад у Білу, підеш до баби своєї у художку робити. Вона тебе точно пристроїть туди - подруга говорить роздратовано, хоч і приховує це.

- Та ні я таку перспективу не розглядаю.

- А точно! Я ж забула ти у нас амбітна! Куди нам простим смертним до тебе - між нами нависає важкість, далі йдемо мовчки. Я можу відповісти, щось подрузі, але наві що? 

У Ашота беремо дві шаурми я зі свининою, Аліна з куркою та по лимонаду, розміщуємось на одній з лавок та спостерігаємо за людьми.

- Пам’ятаєш Лільку Козаченко? – з повним ротом промовляє подруга.

- Це та, що від нас на два роки менша, білява така ?

- Вона сама. Залетіла Лілька і знаєш від кого? – не люблю я всі ці плітки, а от Аліна.

- Чесно не цікаво.

- Ну, ти і зануда така новина все місто гуде, а її не цікаве. Хоча сама любиш все знати.

- Так, я люблю, але якщо це близька моя людина, а Лілю я бачила лише в школі, ніколи з нею не спілкувалося. І навіщо мені ця інформація.

- Ну навіть, якщо не цікаво, я тобі все рівно розповім – подруга продовжує на своєму – Короче, слухай – у словах подруги стільки захоплення. Ніби розповідатиме про восьме диво світу  – Вирішила Лілька до Києва вступати, як ти, записалася там на якісь курси і ганяла до столиці поки не залетіла. Отак і накрилося її навчання, тепер пелюшки та підгузки її чекають. І залетіла говорять від того виклала до якого на курси їздила – слова подруги звучать зверхньо – А тепер не знає, що робити. Пішла б по тихому, аборт зробила і жила б приспівуючи, а вона народжувати збирається.

- Що ти таке говориш, як можна вбити власного малюка – я спалахую, як сірник.

- А що краще себе в чотирьох стінах закрити. І погрузитися у дитячі какахах. Фуу – кривиться.

- Ні краще вбити ні в чому не вину дитину!

- Литвин, ти як у столиці оселилася така вся правильна стала! Не підійти не під’їхати, з висока на всіх дивишся. Корона не заважає? – я не така, і ніколи не могла подумати, що подруга про мене такої думки. Я ніколи ні на кого не дивилася зверхньо. Можливо я трохи спецефічна, але у кожного у нас вої таракани. І я вважала, що подруга має приймати їх, як я приймаю її.

- Що ти верзеш!

- Я, правду тобі говорю, ти ж завжди так робиш. Правдолюбка! Любиш, а ще люби і її слухати – це точно моя подруга?

-  Ти краще за своїм життям слідку та за собою, як ти себе поводиш, я ж тобі не тикаю пальцем, а ми всі не ідеальні і я в тому числі. Я думаю, мені краще піти! – не хочу більше слухати подругу.

Я помічала, що Аліна змінилася, але постійно відштовхувала ці думки. Навіть літом коли я була в місці, ми майже не спілкувалися, у неї зявилася нова компанія з коледжу. А ще у подруги з’явилися шкідлива звичка, вона хоч намагається приховувати, але я помітила що вона почала курити від неї постійно запах сигарок та цигарки в сумочці.

Додому повертаюся зла та роздратова. Людина, яку я вважала найкращою подругою, висловила не найкращу думку про мене. Я могла б сказати, що Аліна навіть мені заздрить, але не буду забігати в крайності. Можливо це моя яскрава фантазія все так малює у даній ситуації. Я сприймаю все дуже близько до серця. І не хочу ще більше псувати враження про подругу. Чи насправді вона мені подруга?

- Доню, що таке? – заходить до моєї кімнати мама, після того як я грюкнула дверима на весь будинок та плюхнулася на ліжко.

- З Аліною посварилася.

- І через це треба так дверима грюкати?

- Вибач – виходить роздратовано.

- Нічого, ще помиритеся.

- А ось на рахунок цього я не впевнена. Хоча я б не хотіла втрачати нашу дружбу. Мені завжди здавалося, що у нас з Аліною не видимий зв’язок.

-  Ти заспокойся, відпусти ситуацію, я впевнена, що ви ще помиритеся – а от я не впевнена, хоча як говорить ба час все розставить. Але першою миритися точно не буду, бо не відчуваю своєї вини. Аліна сама наговорила різних нісенітниць. Здалася її та Ліля.

З повагою, ваша Рія Тас. 

Обіймаю кожного. Дякую, що обрали мене.