Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Нічний адміністратор 📚 - Українською

Читати книгу - "Нічний адміністратор"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нічний адміністратор" автора Джон Ле Карре. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 163
Перейти на сторінку:
його не цікавлять. Вони існують, вони всі не менш елегантні, вони крутяться десь на периферії навколо центрального світила — містера Річарда Онслоу Роупера з Нассау, столиці Багамських островів. Отже, вони лише фон. Джонатан завершує свою екскурсію визначними місцями «Вежі». Йому час вже йти. Ґречний помах руки, люб’язне побажання: «насолоджуйтеся кожною хвилиною, проведеною у нас», і за звичайних умов він преспокійно спустився б на перший поверх, залишаючи своїх підопічних наодинці, щоб вони могли сповна насолоджуватися життям за п’ятнадцять тисяч франків за ніч, включно з податками, обслуговуванням і континентальним сніданком.

Але сьогодні все було по-іншому. Це була ніч Роупера, ніч Софі, і якимось дивним чином роль Софі сьогодні грає Роуперова жінка, чиє ім’я, як виявилося, було Джед, лише Роупер називав її Джедс — містер Онслоу Роупер любив примножувати свої статки. Сніг усе ще падає і найгіршу людину на землі неабияк тягне до вікна, немов у танці сніжинок він розглядає своє дитинство. Роупер стоїть у центрі кімнати, під захистом своєї армії, обличчям до високих вікон і засніженого балкону. В одній руці він тримає розгорнутий зелений каталог «Сотбі» так, ніби це збірник церковних пісень, які він от-от почне виконувати, а іншу руку тримає припіднятою — немов хоче подати сигнал якомусь інструменту в глибині оркестру, щоб той нарешті озвався. На ньому окуляри для читання, які надають йому вченого вигляду.

— Солдат Борис зі своїм братчиком дали добро на зустріч в обід у понеділок, — вигукує Коркоран з їдальні. — То як, понеділок підходить?

— Хай буде, — відповідає Роупер, одночасно перегортаючи сторінку каталогу і дивлячись на сніг поверх окулярів. — Лишень подивіться. Проблиски вічності.

— Я в захваті щоразу, коли сніжить, — щиро зізнався Джонатан.

— Ваш друг з Маямі, Апетит, пропонує перенести все в Кроненгаллє — там смачніше годують, — знову озвався Коркоран.

— Надто людно. Пообідаємо тут або хай приносить з собою канапки. Сенді, у скільки тепер обійдеться добротна конячка Стаббса[10]?

З-за дверей вигулькнула голова симпатичного чоловіка з хвостиком.

— Розмір?

— Тридцять на сорок дюймів.

Гарненьке обличчя насупилося.

— На аукціоні «Сотбі» минулого червня був непоганий варіант — «Заступник на фоні пейзажу», підписаний і датований 1779 роком. Першосортна штука.

— Quanta costa?[11]

— Ви сидите?

— Ой, Сендс, я тебе прошу!

— Мільйон дві. Плюс комісійні.

— Фунтів чи баксів?

— Баксів.

З дверей навпроти чути ниття майора Коркорана.

— Шефе, ті брюссельські парубчиська хочуть половину готівкою. По-моєму, взагалі страх втратили.

— Скажи їм, хай забудуть, — відрубав Роупер. Вочевидь, він таким тоном тримає Коркорана на відстані. — Пайне, що там, готель?

Роуперів погляд усе ще прикований до темних вікон, за якими продовжували кружляти сніжинки.

— Світловий маяк, містере Роупер. Щось на кшталт навігаційного приладу, наскільки мені відомо.

Бронзовий позолочений годинник repa Майстера пробиває годину, але Джонатан, незважаючи на свою звичну спритність, не може ступити і кроку у напрямку до свого порятунку. Його лаковані черевики застигли у м’якому килимі вітальні, немов у цементі. Він не може відірвати свого м’якого погляду, який зовсім не пасував до його боксерських брів, від Роуперової спини. Але Джонатан його майже не бачить. Він зараз не в апартаментах «Вежі», а в пентха-узі Софі, на верхньому поверсі каїрського готелю «Цариця Нефертіті».

Софі також стоїть спиною до нього, і спина її така ж гарна, якою він завжди її уявляв, — сніжно-біла на фоні білизни її вечірньої сукні. Вона дивиться у вікно, але не на сніг, а на великі вологі зорі каїрської ночі, на щербатий місяць, що висить над безмовним містом. Двері в сад на даху прочинені, вона там вирощує лише білі квіти — олеандри, буген-віллеї, агапантус. Аромат арабського жасмину пролітає повз неї і наповнює кімнату. На столі біля неї стоїть пляшка горілки, і вона явно напівпорожня, а не напівповна.

— Ви дзвонили, — нагадав їй Джонатан з усмішкою в голосі, граючись у покірного слугу. «Можливо, це буде наша ніч», — думав він.

— Так, я дзвонила. І ви відповіли. Ви люб’язний. Упевнена, ви повсякчас такий.

Він відразу ж зрозумів, що ця ніч не стане їхньою.

— Мені потрібно поставити вам запитання, — сказала вона. — Ви зможете дати мені чесну відповідь?

— Якщо зможу. Звісно.

— Ви маєте на увазі, що можуть бути обставини, які не дадуть вам це зробити?

— Я маю на увазі, що можу не знати відповіді.

— Ох, ви знатимете відповідь. Де ті документи, які я вам довірила?

— У сейфі. У конверті, на якому написане моє прізвище.

— Хтось, окрім мене, їх бачив?

— Сейф використовують декілька працівників, зазвичай для збереження готівки до її відправки в банк. Наскільки мені відомо, конверт досі запечатаний.

Вона нетерпляче шарпнула плечима, але не повернула голову.

— Ви ще комусь їх показували? Будь ласка, просто скажіть «так» чи «ні». Я вас не засуджуватиму. Прийти до вас було імпульсивним рішенням. Якщо я і зробила помилку, то це не ваша вина. У мене склалося сентиментальне враження, нібито ви бездоганний англієць.

«У мене теж», — подумав Джонатан. Попри це, йому здалося, що вибору у нього не було. У світі, що якимось незрозумілим чином присвоїв його відданість, була тільки одна відповідь на це питання.

— Ні, — відповів він. А потім повторив: — Ні, нікому.

— Якщо ви стверджуєте, що це правда, то я не маю підстав вам не вірити. Мені дуже хочеться вірити, що на світі залишився хоч один справжній джентльмен.

— Це правда. Слово честі. Нікому.

Здавалося, вона не повірила його запевнянням або вирішила, що вони передчасні.

— Фредді наполягає, що це я його зрадила. Він довірив мені документи. Він не хотів тримати їх в офісі або вдома. Діккі Роупер робить усе, щоб Фредді запідозрив мене.

— Для чого йому це?

— Роупер — одна зі сторін листування. До сьогодні Роупер і Фредді планували співпрацювати. Я була присутньою під час деяких їхніх розмов на Роуперовій яхті. Роупер був не в захваті від мене як свідка, але оскільки Фредді хотів мною похизуватися, то у нього не було виходу.

Вона нібито чекала, що він заговорить, але Джонатан не зронив ні слова.

— Фредді приходив до мене сьогодні ввечері. Пізніше, ніж він зазвичай приходить. Коли він у місті, його стара добра традиція — навідуватися до мене перед вечерею. З поваги до

1 ... 8 9 10 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний адміністратор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нічний адміністратор"