Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"

- Я ж не брав у вас нічого! - бідкався Вовк, бігаючи до струмка по воду з відром. - Це ж гілки лісових дерев.

- А мені подобається як воно горить! - мовив Пуф-Пуф до братів, ніби не чуючи сіроманця. - Вовк бігає, метушиться… Краса…

Брати лише задоволено захрюкали та пішли геть, залишивши погорільця без дому.

Такого ставлення терпіти до себе Вовк не міг. Він розумів, що щоб він тут не побудував, Свині прийдуть і зруйнують все вщент. “А може ну його, - подумав він. - Переїду в іншу частину лісу, спробую почати там нове життя.” Але потім відкинув ці думки. “Це моє лігво! - вирішив він. - І мені його захищати!”

Вовк знову почав будувати. Вдень і вночі. Та це не був будиночок із соломи чи гілок. Це була справжня фортеця з високою стіною з частоколу, яку він побудував першою, та обробив вогнезахисною рідиною. Для самого будинку Вовк використав каміння, що знайшов біля річки, та глину, яку викопав неподалік. Крім того, сіроманець наробив купу пасток навкруги, щоб унеможливити Свиням прохід. Забувши про сон та відпочинок, Вовк працював. Він знав, що брати не забаряться, а тому хотів якомога швидше приготуватися до їхнього візиту. 

І він мав рацію. Десь через місяць після останніх відвідин брати знову завітали в гості. Однак, ще на підступі до хатини заплуталися у густій павутині, що оточувала підходи до будинку.

- Тьфу, тьфу, тьфу, яка гидота! - відпльовувалися вони, намагаючись скинути з себе тоненькі липкі сіті. І не побачили, що земля була встелена грибами “пухкавками”. Піднявся туман.

- Кахи, кахи, кахи! - кашляли Свині, все ще до кінця не звільнившись від павутини. Нарешті їм вдалося дістатися паркану. Настрій братів трішки покращився.

- О, ну хоч щось спалити можна! - зраділи вони. Паф-Паф вже поліз за сірниками. Чирк! Та дерево не горіло.

- Це що за чудасія така?! - обурився він. Знову чирк! Безрезультатно!

Від злості Свині почали розхитувати паркан, але на них вже чекала нова пастка - відра з холодною джерельною водою.

- Гарний день для купання! - весело крикнув Вовк з вікна своєї фортеці. Він увесь час спостерігав за цими лиходіями. - Натяк самі зрозумієте, чи вам мало?

- Диви яке розумне! - обурився Піф-Піф, струшуючи з себе воду. - Ми звідси не підемо, поки твою хату з землею не зрівняємо.

Інші брати схвально відреагували на його слова.

- Ну, як хочете… - мовив Вовк. - Тільки щоби потім не казали, що я вас не попереджав.

Свині лише глузливо захрюкали. А Пуф-Пуф взяв з землі гиляку і почав стукати з усієї сили по деревах, що росли навколо паркану. Інші брати теж не стояли без діла, кидаючи каміння у вовчу хату. Свині так захопилися, що і не одразу почули дивне гудіння. Вони підняли голови і побачили величезний осиний рій. Розлючені жовто-чорні маленькі воїни вже летіли на непроханих гостей. Брати заверещали від болю і намагалися відбитися, та суперників було в сотні разів більше. 

- Йдіть геть, розбійники! - крикнув до них Вовк, погрозивши кулаком. - І більше сюди не повертайтесь! 

Та Свині вже й не думали повертатися. Після осиної атаки вони й дорогу забули до вовчої оселі. А інші жителі ферми, побачивши побитих розбишак, нарешті насмілилися вигнати братів. Вони заручилися підтримкою сусідських биків, які не любили жартувати. Тож вибору Свиням не залишали, і ті покинули ферму назавжди.

А Вовк відтоді почав жити у мирі і злагоді з іншими лісовими мешканцями. І зовсім скоро у нього з’явилася дружина і маленькі вовченята.

От і казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!