Читати книгу - "Остання крапля, Галина Цікіна"

— Ну добре, удома поговоримо, я вже майже на місці злочину.

— Якого злочину?

— Я ж тобі казав, на Садовій убили бабцю.

— Не казав.

— Казав, відразу після фрази «я скоро заскочу додому».

— А-а-а-а, я після того вже нічого не чула.

«Я і не сумнівався».

— А кого вбили?

— Свекруху твоєї Соні.

— Бабу Тоню?

— Ага. Ну все, бувай. Удома поговоримо.

Олеся на мить замислилась, але врешті махнула рукою і продовжила гортати новинну стрічку.

***

Мирослав припаркував свій «опель» неподалік від патрульного автомобіля «Пріус» з увімкненими проблисковими маячками. Закутав навколо шиї шарф і вийшов з авто. Коли опинився на вулиці, зрозумів, що шарф не порятує при такій хурделиці. Хлопець потер пальці, які першими відчули егоїстичність і злість погоди цього вечора, підняв комір пальта і зайшов у двір.

Мимохідь оглянув територію. Працівники поліції активно снували туди-сюди: хтось фотографував тіло і збирав докази, хтось опитував свідків, а хтось просто стояв, удаючи, що працює.

— Добрий вечір. Прокурор Богданівської прокуратури Мирослав Шевченко, — представився він одному з колег.

— О, вечір добрий, якщо він добрий, — відповів той. — Я — слідчий, Михайло Лірник.

— Що тут за біда?

— Коротше, жінка не впоралася з керуванням і в’їхала на «таврюсі» в паркан сусіда. Той на неї розкричався, що вона рознесла йому ворота. І все б нічого, якби біля ґанку вони не зайшли труп бабці, яку відразу ж упізнали, — слідчий заглянув у свій записник, — Доля Антоніна Йосипівна, 67 років. Мешкала на цій вулиці, за п’ять хат звідси. Ножове поранення.

— Цікаво, — протягнув Мирослав.

— Та я б сказав «жорстоко».

— Та ні, цікаво те, що в цьому домі не жив ніхто вже кілька років.

— Он той чувак, — співрозмовник махнув у бік статного смаглявого чоловіка, що давав свідчення одному з поліцейських. Він мав досить молодий вигляд, хоч за віком годився Мирославові в батьки. — Злий Андрій Миколайович, 45 років. Офіційно не працює. Сьогодні ввечері саме повернувся із заробітків у США.

— Дякую, — Мирослав, оминаючи кучугури снігу, попрямував до Андрія.

— … і тоді я повертаюся, — хлопець підійшов саме тоді, коли Злий розповідав про свої вечірні пригоди. Чоловік так активно жестикулював руками, що ледь не зачепив Мирослава, — а повз проносяться мої ворота на її бампері. А тоді ми знайшли труп. Як його тими воротами тільки не придавило?

— Та, Господи Боже, відшкодую я тобі ті ворота, — утрутилася в розмову жінка. Прокурор відразу впізнав одну зі своїх сусідок, Вероніку Андріївну Кіт. Як і їхнє подружжя, Вероніка переїхала в Богданівку нещодавно.

— Які ж тільки бувають дріб’язкові люди, — продовжувала обурюватися жінка.

— Вибачте, що встряю, але у вас є ще якась інформація про труп? — запитав полісмен.

— Ні! — одночасно відповіли Вероніка та Андрій.

— Ну, тоді в мене все.

— А мені б хотілося ще запитати, — подав голос прокурор, — чому ви вирішили повернутися саме зараз?

— А це ще хто? — насупився Андрій.

— Це Мирослав, він прокурор, — мовила Вероніка так, ніби прийшов її спаситель.

— Якийсь у вас тон неприємний, пане прокуроре, — процідив крізь зуби Злий.

Мирослав за кілька років на своїй невдячній посаді вже не раз стикався з людською ненавистю. От і зараз цей Андрій дивився на нього з неприхованою неприязню.

— Просто дивна виходить ситуація. — Хлопець сховав руки в кишені, аби хоч якось зігрітися. — Ви повертаєтеся з-за кордону, і в той же день під ґанком знаходять труп бабці, що доглядала за вашим домом.

— Якщо у вас є конкретні звинувачення, пане прокуроре, я слухаю. Але попрошу не кидатися такими нікчемними словами просто так.

«Він розізлився. Отже, ним можна маніпулювати».

— То чому ви повернулися?

— Заробив достатньо грошей у Штатах, пригнав авто з Європи і приїхав додому, щоб пожити в мирі й спокої. Як бачите, моє бажання не здійснилося.

Мирослав набрав до рота повітря, щоб поставити Андрієві чергове запитання, але не встиг. До нього підійшов поліцейський, який нещодавно опитував цю парочку.

Коп відвів хлопця подалі й повідомив таке, що у прокурора волосся стало дибки.

«Схоже, цей Злий не такий