Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Випадковість , Ольга Бовкун 📚 - Українською

Читати книгу - "Випадковість , Ольга Бовкун "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Випадковість" автора Ольга Бовкун. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
Глава 7.

В листопаді у Києві Аліна відвідала Міжнародний конгрес психологів. То була довгоочікувана подія, на якій вона дуже прагнула побувати. І чисто з професійної точки зору, і як спосіб розширити зв’язки та отримати нові знайомства — захід був їй цікавим.

Один з виступаючих на конгресі відразу обличчям здався їй знайомим. Вона готова була заприсягтися, що колись вже з ним бачилась. Коли ж на бейджику вона прочитала: «Очеретина Іван Федорович, сімейний психолог, психотерапевт», її гостро вразила раптова здогадка. В привабливому та високому чоловікові середніх літ вона впізнала свого коханого.

Він не зводив з неї погляд, і, вочевидь, теж відразу здогадався. Вона помітила у нього каблучку. Значить, одружений. Ще б пак! Він був красенем із красунчиків. Було б дивно, якби в свої роки Іван досі не пізнав подружнього життя, хоча тепер вона думала про нього все найгірше — можливо, він навіть бабій.

Та й вона заміжня давним-давно, а палець прикрашає традиційний символ єдності двох закоханих. На якусь мить їй здалося, що почуття знову сколихнули дівоче серце. Однак Аліна швидко отямилась і опанувала себе, а після заходу зловила на собі наполегливий та явно зацікавлений погляд.

— Стривай! Це ж ти та, з ким ми колись потоваришували на форумі. Боже, як давно це було.

— Я, Іванчику. Дуже змінилась?

— Зовсім ні. Точніше! Ти стала такою красунею! Ми ж зовсім дітьми розлучилися.

— Розлучилися? Я була впевнена, що то саме ти мене кинув.

— Дівчинко моя, пробач.

— Я не дівчинка тобі, Іване. До того ж: що було — того вже немає. Я заміжня.

— Я помітив. Я також одружений. Ми — квити! — посміхнувся Іван.

— То чого ти хочеш зараз? Відродити колишнє дитяче смішне кохання?

— Ні в якому разі. Але... мушу визнати, я не втримався від флешбеків.

— Розкажи: чому ти тоді пропав? — не витримала Аліна, — я всюди тебе шукала!

— Зник, бо полюбив іншу, а тобі не бажав зізнаватися. Тому видалив свою сторінку. Та то й не кохання для мене було, а так, гра. Практикувався: чи зможу я примусити людину кохати себе. Відточував навички психологічної маніпуляції.

— Тобі не соромно?

— Ажеж. Дуже соромно! Я — дурень. Але то був підлітковий складний вік.

— А зараз вже інакше?

— Зараз... стривай! — Іван вхопив її за плечі, — давай сходимо кудись, і там обговоримо все.

— Що нам обговорювати, Іване? — нетерпляче відсунулась від нього Аліна. — Події 20-річної давнини? Це ти хочеш обговорити? Дитячі забавки? Вибач, у мене дійсно мало часу.

— Ну будь ласка. Невже ти мене зовсім більше не кохаєш? Анітрохи?

Аліна на мить завмерла, і дивилась ніби крізь нього кудись в порожнечу. Вона неначе згадувала щось. Вона мовчала з півхвилини, і нарешті мовила:

— Ну добре. Якщо ти так хочеш, давай. Поговоримо. Але недовго. Якщо чесно, я дійсно не вбачаю доцільності цієї нашої розмови.

— Я пригощаю! — Іван підняв палець вгору. — Заперечення не приймаються.

 

Разом вони вирушили до кафе. Аліна була вражена його дороговизною. Їй стало ніяково, вона попрохала замовити лише чашку кави і якесь невеличке тістечко.

— Іван, я заміжня, — весь час нагадувала Аліна.

— Я пам’ятаю. В мене також є дружина. Навіть син є.

— Рада за тебе, — стримано вимовила дівчина.

— І я скоро стану батьком удруге! Уявляєш? Чекаємо на поповнення.

— Поздоровляю. Дружина в курсі, що ти на побаченні з іншою?!

— Ну припини, яке побачення? Так... дружня зустріч старих знайомих. Зізнайся мені, ти ж мене несамовито кохала у дитинстві. Я навіть знаю, що ти мене шукала на форумі. Мені передали знайомі. Але я всіх прохав, аби тобі нічого не повідомляли.

— Як це шляхетно з твого боку!

— Перестань! Я ж вибачився. Я від душі, чесно. Я наші переписки з теплом пригадую.

— Навіщо ти мене сюди покликав? Вибачитися? То я пробачила. Я навіть вже про тебе і не згадувала. Вибач. Стільки вже часу минуло.

— Я розумію. Ніяких образ.

— Мені коштувало таких зусиль тоді тебе відпустити. Я була навіженою. Але, знаєш? Бабуся таки мала рацію.

— І що ж казала тобі бабуся?

— Що не варто шукати тебе. А я тоді їй не вірила. Зате зараз в мене є гарний чоловік. Найкращий з усіх — для мене.

— Стривай. Ти ж його не любиш. Ти казала, що кохатимеш завжди мене одного!

— Звідки тобі знати? Може, я помилялась. Ти всерйоз обговорюєш пристрасть 12-річної дитини?

— Але ж не може бути так, щоб все минуло ось так, без сліду.

— Пишаєшся собою? Ти молодець. Тобі вдалося, чого ти там хотів? Практикувати пікап або ще щось. Вдало вийшло. Я дійсно щиро кохала. Я вірила Тобі. А потім зустріла Богдана.

— І що: Богдан?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випадковість , Ольга Бовкун », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Випадковість , Ольга Бовкун "