Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

АСЯ

Після історії у нас мав бути урок трудового навчання в майстерні, яка була біля школи. Перехід туди тривав хвилину, не більше. Майстерня була також кольору, як і сама гімназія, і в середині ремонт також був новий. У моїй минулій школі уроки трудового навчання проводилися окремо дівчата та окремо хлопці, і тут також була така сама схема.

Після закінчення уроку я одразу направилася до школи, вирішили зайти через задній вихід, бо там завжди менше учнів, як тільки я повернула за поворот, як бачу Даню та Назара, які б'ють якогось хлопця. 

-Ви придурки ?! Що ви робите? - зло кажу та підбігає до них

Як тільки я заговорила, на мене кинули злі погляди хлопці. 

-Ви ж його до смерті заб'єте! - обурено випалюю. Даня підняв такий знищуючий погляд, що мені хотілося втекти. 

- Миша, іди в норку. І не лізь куди тебе не просять. - відмовляє брюнет 

- Та ніяка я не миша. Відійди від нього- кидаю погляд на жертву. 

- Це ти мені будеш розповідати що мені робити, миша, я наче тебе не гукав, та й взагалі тебе сюди ніхто не звав. Тому йди краще звідси, лади? - ледве не прохаючи звертається до мене Даня 

- Ну будь ласка, відпусти його - вже прохаю його.  Мені так стало шкода того хлопця, що я не могла його тут лишити. Коли Даня почув, що я щойно його благала, подивився в очі, а потім все ж таки відпустив того хлопця. 

- Я тебе попередив ! - грима на того 

Як тільки вони відійшли, я кинулась до парубка, це був мій однокласник, який писав всі шкільні олімпіади. Це чім він не догодив Мельнику. 

-Сильно болить ? - питаю оглядаючи його обличчя. 

- Та, жити буду - ледве посміхаюсь відповідає - Дякую. Але не варто було. 

- Так, пішли в медпункт

-Ні! - наполегливо відповідає - Я додому краще піду. Тут незначні царапини та синці.

- Впевнений ? - він киває головою - Ну добре, я тоді скажу, що ти пішов 

- Добре, дякую! 

ДАНЯ

Я не зміг їй відмовити. Тупо не зміг добити того придурка, бо ті блакитні очі мене зупинили. Господи, у мене дах вже їде. Як? 

-Братан, ти звісно молодець, що його не вбив, але чорт, ти його, що не добив через ту тупу блондинку ? - з гнівом питає Назар

- Я не знаю. Назар, я блін взагалі не розумію, що сталося. Але точно зрозумів, що той Бондар просто так не відступить. Він і далі буде погрожувати. І от що з цим робити - я точно не знаю. - задумуючись відмовляю 

-Непосперечаєшся. Але як він міг тобі щось вякати взагалі? Та ще й про таке. - ледве не викрикує останні слова на весь коридор

- Що я йому взагалі зробив? Але розповідати про гонки батькові, я йому точно не дозволю. Хай йде лісом! У нього нічого не вийде. - впевнено говорю. 

Зараз у нас пара алгебри, а останній урок відмінили тому залишилося тут пробути ще не довго. 

Заходжу в кабінет, сідаю на своє місце. Дістаю ручку, зошит, підручник і більше нічого не потрібно. В класі вже майже всі. Немає новенької, ботана та Кирила. 

Я заплющив очі, та об пер ліктями парту, як відчуваю, що мого плеча хтось торкається. Розплющивши очі, бачу що з боку стоїть Віка. Тільки не зараз.. 

-Котику, може ввечері кудись з'їздимо - тягне посмішку 

- Віко, будь ласка, приберу руку. І у мене є ім'я! - хмуро гримаю 

- Але я думала я тобі подобаюсь - розчаровано почала 

- Слухай, якщо ти вирішила, що у нас кохання після тієї легкої інтрижки, то заспокойся, нічого подібного. 

- Чому? Ти мені навіть дуже подобаєшся! 

- Відчепись від мене - скрізь зуби випалюю 

Тільки вона відійшла від парти, як задзвенів дзвінок, і в класс зайшов вчитель. 

-Добрий день. Сьогодні ми на першому уроці повторюємо трохи матеріалу з минулого року, а на другому уроці ми з вами напишемо маленький тест, за повторенням. Що ж почне..

Його перебив стукіт в двері. І вже за секунду в класі була Ася. 

-Добрий день. Василь Михайлович, вибачте за запізнення. Можна зайти ? 

- Так, проходь. - мишка пішла до свого місця- Тепер вже розпочнімо заняття - його погляд ковзнув по другому ряду - Що вже сталося, Савчук, вірно? 

- Так вірно. Я хотіла попередити, що Саши Бондора не буде. 

- Добре. Тепер повертається до теми. 

Перший урок пройшов досить швидко, ми згадали майже весь матеріал. Тому зараз на наших партах лежать папірці з перевірочною роботою. Пробігшись по рядках роботи, я можу сказати, що робити тут на десять хвилин, не більше. Тому одразу приступаю до роботи. Коли я вже закінчував дописувати, заходить в клас Людмила Олександрівна. 

-Мені потрібен Даня Мельник- звертається до вчителя з алгебри

- Мельник, дописав? - питає мене 

- Так - сухо відповідаю 

- Здавай роботу, та йди. На сьогодні ти вільний

Я підвівся з місця та здав роботу

-До побачення.

Я підійшов до класної, та вже зло на мене дивилася.

-Даня, що ти вже зміг зробити? Тебе директор викликає - грима на мене 

Я вже почав здогадуватися чому. Тому нічого їй не відповів. Але до директора в кабінет вона заходила зі мною. 

-Добрий день. Прошу, сідайте - вказує на стілець перед її робочим столом. - Я одразу перейду до справи - поправляючи окуляри розпочинає деректриса - Мені сказали, що перед вашим уроком алгебри ви Даню і ваш друг побили вашого одноклассника - моя класна стояла в шоці. - І в чекаю від вас пояснень, Даню.

- Він отримав по заслугам - зло відповідаю - сам напросився, якби мене не чіпав, нічого подібного не було б. 

- Це не пояснення. Отже, довго з вами я возитися не буду. Будете черговим в школі. Мити підлогу та прибирати їдальню після уроків. - легко мовить деректорка 

- Що? Я не буду цього робити! - обурено відмовляю я. 

- Це не обговорюється, якщо ще прийде мати учня, і почне скаржатися. Ви маєте всі шанси покинути нашу гімназію. І навіть незважаючи на вашого батька, ми не змінемо цього рішення!