Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Полювання на мамонтів. Справа №8, Олександр Юрійович Есаулов 📚 - Українською

Читати книгу - "Полювання на мамонтів. Справа №8, Олександр Юрійович Есаулов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Полювання на мамонтів. Справа №8" автора Олександр Юрійович Есаулов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 18
Перейти на сторінку:
class="p1">— Щось я не врубаюсь… Яких ще класиків? — не зрозумів Гасисвітло.

— Класичних! Бо сам віслюком дерибаданським станеш, зрозумів! Хі-хі-хі! — захихотіла Таська, а за нею — Яна з Настею.

— А ці… Як їх… Від страху, мабуть, у штани наклали, ге? Уявіть, стоять собі спокійненько, а тут із темряви — Таська:

— Ах, ви! Віслюки дери… бери… — Філімон теж не зміг з першого разу вимовити, які це були віслюки, і знову зареготав. Його сміх підхопили всі інші. Навіть Таська не стрималась і теж розсміялася. Так, регочучи і згадуючи кожну мить небезпечної, але в чомусь і кумедної пригоди, дійшли додому. Миха пішов проводжати Яну, Льоха — безстрашну Таську. Детективи домовилися зустрітися завтра вранці, дорогою до школи.

Миха прийшов додому на початку одинадцятої. Мама не вийшла, а вибігла в коридор:

— Синку, та де ж ти?.. Як же ти?.. А це що?..

— Де?

— Під оком! Ось! — І мама ткнула пальцем на ліве Михове око.

Миха підійшов до дзеркала. Під лівим оком у нього розцвів розкішний синець.

— А… Це… Як його… Ну… Це грим! У виставі в бомжа синець, розумієш… Мені намастили, а змити не виходить… Грим бракований, чи що… Тепер буду, як дурень, з синцем…

* * *

Уранці Миха, Льоха й Настя зустрілися біля козлиного столика. По дорозі в школу обговорювали вчорашню пригоду.

— Ти як? — запитав Миху Льоха.

— Та в нормі! Зранку довелося маминою пудрою фінгал маскувати.

— А що, — усміхнулася Настя, — нормально запудрив. Майже не видно.

— Я старався… — Миха теж усміхнувся. — Я вчора довго не спав. Увесь час думав… Влитися в колектив збирачів металобрухту не вийшло… Дві спроби — два промахи. Та й, як виявилося, небезпечне це діло. Збирачі чужих до себе не дуже підпускають. Треба до цієї справи підійти з якогось іншого боку.

— Надумав що-небудь?

— Може, спробувати пошукати підпільні пункти прийому металобрухту просто так?

— Це як? — не зрозуміла Настя. — Що значить: просто так?

Льоха теж запитав:

— Справді, про що це ти?

— Горобинівка — це ж не мегаполіс. За кілька днів можна все містечко обійти. Розкрий очі, роззуй вуха… Купку металу заховати можна, але купу… Ось я і пропоную: розбити Горобинівку на маршрути. Пройти ними, уважно оглянувши всі приватні будинки…

— Обшук у них влаштувати, чи що? — здивувався Льоха. — Що значить — оглянути? Біля деяких такі паркани! Чорта з два там щось побачиш!

— А якщо пункт прийому не в Горобинівці? — додала сумнівів Настя.

— Ви обоє маєте рацію, — погодився Миха, але тут же запитав: — а інші пропозиції є? До речі, ті, в кого такі-от паркани, — Миха підніс руку, став навшпиньки і показав, які високі паркани він мав на увазі, — ті брухтом не займаються. Ну, то як?

Інших пропозицій не було. Миха подивився спершу на Льоху, потім на Настю.

— Отже, після школи сідаємо за карту Горобинівки й розподіляємо вулиці. А починаючи із завтрашнього дня, гуляємо по маршрутах.

— А парами можна? — тут-таки запитала Настя.

— А чому ні? Гуляй зі своїм Денисом, але засвітла. Увечері, коли темно, все одно нічого не побачите. Що шукати — зрозуміло. Тож — до справи!

— А може, вони якраз і працюють, коли темно? — знову запитала Настя.

Усі замовкли. Першим відреагував Льоха:

— Молодець, сестричко! Швидше за все, так і є! Га, Ватсоне?

— Цілком можливо, — Миха почухав за вухом, — але ввечері небезпечно…

— А ми ж парами! — задерикувато вигукнула Настя. — Ви ж справжні мужчини? Раптом що, захистите. Від усяких там віслюків дерибаданських! — І Настя лукаво глянула на Льоху.

— Та ну тебе! Таська, звичайно, дала жару… Але пожартували, й досить.

Коли після уроків компанія вийшла на вулицю й пройшла кількасот метрів, Настя здивовано скрикнула:

— Люки!

— Що люки? — не зрозумів Льоха.

— З покришками! — радісно вигукнула Настя.

І справді! Усі люки, попри які йшли друзі, були накриті покришками! Зайшли у двір — тут те саме! Усі люки закриті!

— Слава Богу… — пробурмотів Миха. — Нарешті!

Годину по тому всі зібрались у Михи й узялися до роботи з картою. У теплу пору року такі сходини влаштовувалися за козлиним столиком, але зараз було надто холодно. Раніше діти й не підозрювали, як багато вулиць в Горобинівці! І які вони довгі!

Коли нарешті юні детективи поділили вулиці між собою, Настя тут-таки подзвонила Денисові й запросила його на побачення «з користю».

— Як це, «з користю»? — поцікавився Денис.

— Зустрінемось — розкажу, — пообіцяла Настя.

Трохи поміркувавши, Миха подзвонив Яні, а Льоха — Тасі. І незабаром усі розбрелися по Горобинівці. Було ще світло.

Миха з Яною неспішно брели вулицею, забудованою приватними будинками. З півгодини вони йшли просто як знайомі, розмовляючи про те, про се… Нарешті Яна сказала:

— Мих, чуєш, Мих… Ми що, весь час так і будемо просто ходити?

— А що? Ти замерзла? Хочеш побігати?

— Михо, мені нудно!..

— Яночко, ну ти ж розумієш, що у нас не просто побачення? Ми розслідуємо…

— Та знаю я… Знаю! От тільки… Це ж усе одно побачення, так? А на побаченні треба дівчину це… ну…

— Ну?.. Що потрібно на побаченні?.. Не тягни кота за хвіст, Яно!

— Ну, на побаченні дівчину потрібно обіймати… цілувати…

— Стоп! — перебив її Миха. — Ану… Ходімо ближче до кущів… Он туди… — Миха показав щілину між густим кущем бузку і парканом.

— Ходімо! — зраділа Яна, і навіть побігла наперед, тягнучи Миху за руку.

Притулившись спиною до паркану, Яна простягла вперед руки і навіть закрила очі, але Миха, не помітивши приготувань дівчини до омріяного поцілунку, прикипів до щілини в паркані, пильно вдивляючись у двір.

— Михо!.. — вимогливо прошепотіла Яна і відкрила одне око. — Михо!

— Тихо, Яночко, тихо… Тут дуже цікаво…

— От дурень! — І Яна шморгнула носом.

— Ну й дурна ти в мене, Янко! — прошепотів Миха.

— Правда?.. Я в тебе?.. Дурна?.. — радісно прошепотіла та і знову закрила очі. — Ну й нехай…

Розділ 6

У дворі Миха побачив те, що вони всі так наполегливо шукали ось уже кілька днів: біля невеликого сарайчика складені одна на одну лежали дві покришки від люків. Миха роззирнувся — у дворі нікого видно не було. Рука потяглася до телефону.

— Ну, Михо!.. — прошепотіла Яна; вона все ще стояла із заплющеними очима в очікуванні поцілунку.

Миха похапцем клюнув її в щоку. Яна здригнулася й відкрила очі.

— І це… І це все?.. — розчаровано промовила вона.

— Яночко, сонце… Зажди трішки… Глянь, що ми знайшли! — палко прошепотів Миха.

Яна подивилася в щілинку між дошками.

— То й що?

— Як це «то

1 ... 8 9 10 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полювання на мамонтів. Справа №8, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полювання на мамонтів. Справа №8, Олександр Юрійович Есаулов"