Читати книгу - "Дикий Гранат , Анетта Грімм"

Коли вони відійшли на кілька кроків, Максим, ледь помітно посміхнувшись, тихо промовив:

— Антон, здається, надто самовпевнений. Вам варто бути обережнішими з такими ініціативами.

Ліка відчула легкий укол образи за Антона, але нічого не сказала. У його словах був відтінок власності, який вона не могла не помітити. Але це було дивно і несподівано приємно.

Вечір тривав, і Ліка все глибше поринала в атмосферу розкішного свята. Скрізь чути сміх, жваві бесіди та брязкіт келихів. Максим Сергійович, як і раніше, тримав її поруч, залучаючи до розмов з іноземними партнерами, які вимагали її перекладу. Однак він періодично оглядався довкола, ніби контролюючи все, що відбувалося у залі. Це тільки посилювало його присутність і вселяло оточуючим повагу.

Лика на мить залишилася сама, коли Максим відійшов до одного зі столів для короткої розмови. Вона підійшла до барної стійки, щоб узяти води, і раптом відчула, як її погляд зачепився за щось на іншому кінці зали. Це було як легкий удар у свідомість: двоє чоловіків стояли біля великого вікна, і їхні силуети здалися їй знайомими.

Один з них був у суворому костюмі, з ідеально вивіреною поставою, інший виглядав менш формально, але його різкі жести та нервовий погляд Ліка впізнала миттєво. Це були ті чоловіки, яких вона бачила за рогом офісу. Їхні голоси тоді звучали загрозливо, а розмова — підозріла. Зараз вони стояли серед гостей, явно виділяючись на тлі усміхнених людей своїм напруженим виглядом.

Ліка завмерла, не зводячи з них очей, і відчула, як серце забилося. Вона швидко ковзнула поглядом зал і помітила, що Максим Сергійович все ще зайнятий розмовою. Вирішивши, що краще спочатку переконатися, вона зробила кілька кроків ближче, щоб почути бодай шматочок їхньої розмови.

— У них тепер усі карти в руках, — тихо промовив перший, той самий упевнений чоловік у костюмі. — Якщо ця угода відбудеться, нам доведеться переглянути стратегію.

- Даремно ти так думаєш, - відповів другий, нервовий, кидаючи погляд через плече. — Ми маємо доступ до інформації. Якщо що, ми зробимо витік. Ти ж знаєш, кому це вигідно.

Ліка відчула холодок по спині. Інформація? Витік? Ці слова звучали надто знайомо та небезпечно. Чоловіки були надто зосереджені на своїй розмові, щоб помітити, що вона стоїть неподалік, але її було достатньо, щоб зрозуміти: один із них явно пов'язаний із конкурентами, а їхня присутність тут не випадкова.

Тут до них підійшла ще одна людина, і вона почула, як її уявляють:

— Радий вас бачити, пане Савін. Прийміть вітання з успіхом.

Ліка зрозуміла: перший чоловік — це представник компанії-конкурента, які прийшли привітати злиття двох інших компаній, але явно з метою спостерігати чи, можливо, саботувати процес. Його ім'я, Савін, тепер було твердо у її пам'яті. Другий же, зважаючи на все, був виконавцем або сполучною ланкою в якійсь темній грі.

Вона зробила крок назад, повертаючись до столу, де стояв Максим. Ліка відчула, що її руки трохи тремтять. Максим, уловивши її стан, глянув на неї з легким прищуром.

- Ліка, все гаразд? — спитав він тихо, схиляючись трохи ближче, щоб не привертати уваги.

- Ні, - відповіла вона, дивлячись прямо йому в очі. — Ті люди, про яких я вам говорила. Вони тут. Один із них — із компанії-конкурента. Я щойно чула їхню розмову. Мені здається, вони щось замислили.

Максим завмер на секунду, а потім його погляд став зосередженим. Він глянув у напрямку, куди вона вказала очима.

- Савін? — пробурмотів він, дізнавшись про одного з чоловіків. - Цікаво... Дуже цікаво.

Він випростався, дивлячись на Ліку з повагою та увагою.

- Дякую, Ліко. Ви зробили більше, ніж я міг очікувати. Тепер я займуся цим. Але тримайтеся поблизу. Якщо потрібно, я попрошу вас допомогти ще.

Вона кивнула, відчуваючи, що вечір тільки-но починає розкривати свої таємниці. Її роль у тому, що відбувається, виявилася набагато важливішою, ніж вона могла припустити.