Читати книгу - "Дикий Гранат , Анетта Грімм"

Наступного дня все йшло своєю чергою. Ліка намагалася не замислюватися про майбутній вечір, хоча відчуття передчуття тихо тліло десь усередині. Вона провела ранок у звичайній робочій метушні, спілкуючись із колегами та виконуючи завдання.

З Настею їхня дружба тільки зміцнилася. Та була щирою, підтримуючою та ненав'язливою, і Ліка відчувала, що знайшла в її обличчі справжню союзницю. Антон, як завжди, не втрачав нагоди зайвий раз підкотити: то принесе каву, то зробить комплімент, а сьогодні навіть набрався сміливості запросити її на побачення.

— Лика, може, якось увечері сходимо в кіно? Чи у кафе? - Сказав він, не приховуючи своєї симпатії.

Ліка трохи посміхнулася, але, не бажаючи давати хибних надій, відповіла ухильно:

— Дякую, Антоне, але, боюся, найближчим часом у мене щільний графік.

Антон явно засмутився, але спробував зберегти обличчя. А ось Каріна, зауваживши, що Ліку запросив Максим Сергійович на корпоратив, не приховувала своєї ненависті. Її погляд буквально пропалював Ліку, але вона намагалася не звертати уваги. Сьогоднішній вечір і так був сповнений напруги.
---

Як і домовилися, Максим Сергійович мав заїхати за Лікою о сьомій вечора. Вона підготувалася заздалегідь: її нове вбрання, обране в бутику, сиділо ідеально. Макіяж був легким, що підкреслює її риси, а волосся укладене так, щоб додати нотку вишуканості. Ліка довго дивилася на себе в дзеркало, збираючись із думками.

Коли пробило сім, на вулиці зупинилася розкішна машина із затемненим склом та водієм. Ліка визирнула у вікно, і її серце на мить завмерло. Це було щось із іншого світу. З машини вийшов Максим Сергійович. Він, як завжди, виглядав бездоганно у своєму чорному класичному костюмі, що ідеально сидить на його підтягнутій фігурі. Він окинув поглядом будинок, чекаючи, поки вона спуститься.

Коли Ліка вийшла з під'їзду, вона помітила, як він обернувся і завмер. Його погляд зустрівся з нею, і на мить у його очах майнуло щось більше, ніж просто професійний інтерес. Він був зачарований її образом. Його погляд повільно ковзнув від її очей до тонкого силуету сукні, і вона відчула, як усередині все перевернулося.

Максим Сергійович ледь помітно посміхнувся, потім узяв себе до рук і зробив крок назустріч.

- Ліка, - сказав він, його голос звучав трохи нижче звичайного. — Ви виглядаєте... чудово.

— Дякую, Максиме Сергійовичу, — відповіла вона, намагаючись не видати свого збентеження.

Він відчинив для неї двері машини, дозволяючи їй сісти першими. Коли вона влаштувалася всередині, він сів поруч, його погляд ще кілька хвилин залишався на ній.

— Думаю, сьогодні партнери будуть не лише зачаровані вашим перекладом, а й вашою присутністю, — додав він із легкою усмішкою, яка, здавалося, була призначена лише їй.

Ліка відчула легкий рум'янець, але постаралася відволіктися. Вечір тільки починався, і вона знала, що все може бути набагато складніше, ніж здається на перший погляд.

Величезний ресторан, залитий світлом, височів перед ними, наче запрошуючи у світ розкоші та статусних зустрічей. Коли машина зупинилася біля входу, Максим Сергійович першим вийшов, впевнено зачинивши двері. Його бездоганний вигляд і спокійна, але владна постава одразу привернула увагу оточуючих. Ліка помітила, як кілька дівчат із компанії гостей недалеко почали перешіптуватись і буквально кинулися до нього, як метелики на світ.

— Максиме Сергійовичу, ви сьогодні просто чарівні! - вигукнула одна з них, кидаючи на нього відверто захоплений погляд.

- Який костюм! Ви явно затьмарили всіх! — додала інша, намагаючись схопити його увагу.

Ліка, спостерігаючи за цією сценою з вікна машини, раптом відчула неприємний укол. Ці легкі усмішки, тонкі натяки, жести, що пурхали — все це виглядало так липко, що їй стало не по собі. Але Максим Сергійович, як виявилось, навіть не удостоїв їх поглядом. Його обличчя залишалося незворушним, а увага була зосереджена лише на одній меті. Він обернувся до машини, відчинив двері і простяг руку Ліці.

- Прошу, Ліко, - сказав він спокійно, але в його голосі було щось більше. Це був жест, який змусив завмерти не лише її, а й усіх дівчат, які секунду тому намагалися привернути його увагу.

Ліка, відчувши себе трохи збентеженою, але зібравшись, взяла його руку і вийшла з машини. Її елегантне вбрання, плавність рухів та легка посмішка зробили свою справу. На мить настала тиша, наче всі затримали подих.

- Хто вона? - прошепотіла одна з дівчат, явно роздратована.

- Його перекладачка? - пробурмотіла інша з невдоволеною інтонацією.

Максим, не зважаючи на невдоволення, впевнено повів Ліку до зали. Всередині панувала атмосфера величі: мармурові колони, м'яке світло люстр та звуки тихої живої музики. Весь вечір Ліка була поруч із ним. Вона перекладала ділові розмови, підтримувала розмови з іноземними партнерами, інколи ж ловила на собі погляди, повні поваги і навіть легкого захоплення.

Якогось моменту, коли вона ненадовго відійшла за келихом води, до неї підійшов Антон. Його усмішка була широкою, а в очах читалася рішучість.

— Ліка, ти просто надзвичайна сьогодні, — сказав він, простягаючи їй руку. — Ходімо потанцюємо?

Ліка завмерла, не встигнувши відповісти, коли за її спиною пролунав глибокий голос:

— Боюся, що цього не вийде.

Лика та Антон обернулися, і перед ними стояв Максим Сергійович. Його обличчя залишалося спокійним, але погляд був холодним і суворим.

— Ліка зараз мені потрібна. У нас термінова розмова з партнерами, — сказав він, навіть не спромігшись поглянути на Антона.

— Але я лише… — почав Антон, але Максим перебив його, дивлячись тільки на Ліку:

— Ходімо, Ліко. Нам слід обговорити деталі проекту.

Він трохи кивнув, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Ліка відчула легке збентеження, але, бачачи, як він твердо наполягає, лише кивнула.

— Вибач, Антоне, вдруге, — сказала вона м'яко і, не озираючись, пішла слідом за Максимом.