Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

Шматок підсмаженого хліба застряг у мене в горлі. Наш новий гість був, напевне, ніким іншим, як останнім із відсутніх членів «Школи ночі» — сером Волтером Рейлі.

— Вигнаний із раю через брак належної посади, Холе. А це ще хто така? — У мене угвинтилися пронизливі блакитні очі, а з-поміж чорної бороди блиснули зуби. — Ну ти й хитрун, Генрі Персі! А Кіт розповідав мені, що ти задумав затягнути до ліжка русяву Арабелу. Якби я знав, що твої вподобання поширюються на жінок старших за п’ятнадцятирічних дівчат, то я уже давно віддав би тебе у ярмо до якої-небудь хтивої вдовиці!

«Старших за п’ятнадцятирічних дівчат? Удовиці?» Мені щойно виповнилося тридцять три.

— Напевне, її чари завадили тобі піти до церкви цієї неділі. Що ж, мусимо подякувати дамі за те, що ти не став стукати лобом об підлогу, а сів на коня і приїхав сюди. Поза вершника природніша для тебе, аніж поза молільника, — додав Рейлі з густим, мов сметана, девонширським акцентом.

Граф Нортумберлендський поклав виделку для підсмажування хліба на килимок і уважно поглянув на свого приятеля. А потім похитав головою і знову повернувся до свого заняття.

— Вийди геть, потім знову увійди і спитайся у Метью про те, що нового сталося в його житті. І при цьому не забувай притримувати свого язика.

— Не може бути! — Волтер роззявив рота й отетеріло витріщився на Метью. — Вона — твоя?..

— Так, і має перстень на підтвердження цього факту, — відповів Метью і своєю довгою ногою, взутою в чобіт, посунув йому з-під столу стілець. — Сідай, Волтере, і попий пива.

— Ти ж присягався, що ніколи не одружишся, — спантеличено мовив Волтер.

— Без умовлянь не обійшлося.

— Ще б пак! — Волтер Рейлі знову зупинив на мені свій оцінюючий погляд. — Шкода, що вона дісталася холоднокровній істоті. Я б не зволікав ані хвилини.

— Діана знає про мою природу і нічого не має проти моєї, як ти кажеш, «холоднокровності». До того ж, це її, а не мене довелося вмовляти. Я покохав її з першого погляду, — пояснив Метью.

Волтер зневажливо пирхнув.

— Не будь таким циніком, мій старий друже. Стріла Купідона й тебе може вразити. — Сірі очі Метью блиснули пустотливим вогником, бо він явно знав, яке майбутнє чекає Волтера Рейлі.

— Купідону доведеться трохи почекати зі своїми стрілами. Бо наразі я займаюся тим, що відбиваю ворожі наскоки королеви та адмірала. — Волтер кинув свого капелюха на сусідній стіл, де він ковзнув блискучою поверхнею дошки для гри в нарди і перервав гру, що була в самому розпалі. Невдоволено застогнавши, Волтер сів біля Генрі. — Здається, кожен прагне шматочка моєї шкури, але ніхто й пальцем не поворухне, щоб допомогти мені, допоки оця справа з колонією висить на моїй шиї. Так, ідея святкування річниці належить мені, однак ця жінка взяла й призначила мене церемоніймейстером, — сказав він із наростаючим гнівом.

— А з Роаноука є якісь новини? — обережно поцікавився Генрі, подаючи Волтеру келих густого брунатного елю. У мене похололо в грудях від думки про авантюру Рейлі у Новому Світі, приречену на фіаско. Про наслідки події, яка мала статися в майбутньому, тут заговорили вперше, але явно не востаннє.

— Минулого тижня Вайт повернувся до Плімута, бо його загнала додому погана погода. Йому довелося припинити пошуки своєї доньки та онуки. — Волтер зробив добрячий ковток пива і втупився поглядом поперед себе. — Одному лише Христу відомо, що з ними сталося.

— Прийде весна, ти повернешся туди й знайдеш їх, — впевнено мовив Генрі, але ми з Метью знали, що зниклих колоністів з Роаноука так ніколи й не знайдуть, а Рейлі вже ніколи не ступить на землю Північної Кароліни.

— Дай-то Боже, щоб усе сталося так, як ти кажеш, Холе. Але годі про мої нешастя.

Із якої частини Англії походять ваші родичі, господине Ройдон?

— Із Кембриджа, — тихо відповіла я, намагаючись відповідати стисло, і, по змозі, щиро. Правда, той Кембридж знаходився в штаті Масачусетс, а не в Англії, але якщо я зараз почну хитрувати й вигадувати, то не зможу безперервно узгоджувати одну вигадку з другою і десь неминуче проколюся.

— Значить, ви донька вченого? Чи, може, ваш батько був теологом? Мету приємно буде обговорити з кимось питання віри. За винятком Хола, його друзі є безнадійними невігласами у тому, що стосується доктрин і вчень. — Волтер відсьорбнув пива і очікувально замовк.

— Батько Діани помер, коли вона була іще молодою, — сказав Метью, беручи мене за руку.

— Мені так жаль вас, Діано. Втрата батька — це ст-т-т-рашний удар, — стиха мовив Генрі.

— А ваш перший чоловік — він залишив вам на втіху синів та дочок? — поцікавився Волтер зі слабкою ноткою співчуття у голосі.

У цім місці й у цій історичній добі жінка мого віку вже давно б вийшла заміж і встигла обзавестися трьома-чотирма дітьми.

— Ні, — відповіла я, похитавши головою.

Волтер нахмурився, але не встиг він розвинути цю тему, як заявився Кіт, а слідом за ним — Джордж і Том.

— Нарешті. Волтере, поговори з ним і вдихни у нього здоровий глузд. Метью не може гратися в Одісея та Цирцею, — сказав Кіт, беручи келих, що стояв перед Генрі. — Доброго дня тобі, Генрі.

— У кого я маю вдихнути здоровий глузд? — обережно спитав Волтер.

— Звісно, що в Метью. Ця жінка — відьма. І вона якась не така. — Очі Кіта звузилися. — Вона щось приховує.

— Відьма? — обережно перепитав Волтер.

Служниця з оберемком дров заклякла на порозі.

— Так, — кивнув головою Кіт. — Ми з Томом відразу ж розпізнали характерні ознаки.

Служниця кинула дрова у порожній кошик і поквапилася геть.

— Кіте, як для чоловіка, котрий пише п’єси, ти маєш гідне подиву почуття доречності. Вірніше, не маєш його взагалі. — Волтер перевів на Метью погляд своїх блакитних очей. — Нам кудись вийти, щоб обговорити виниклу проблему, чи то просто дурні фантазії Кіта? Якщо останнє, то краще я залишуся в теплі й доп’ю свій ель. — Двоє чоловіків уважно поглянули один на одного. Коли Метью й оком не повів і Волтер стиха вилаявся, з’явився П’єр — наче за підказкою.

— У вітальні розпалили