Читати книгу - "Книга 1 : Кохання, що вбиває ., Anna O"

"Є слова, які ми так і не наважуємося сказати. Але іноді мовчання ранить більше, ніж будь-які з них."

Я мала це зробити.

Я мусила сказати йому.

Мій страх і сумніви горіли десь у грудях, а серце стукало так, що віддавалося у скронях.

Я стояла перед його дверима, поки холодний нічний вітер пробирав мене до кісток.

Дзвінок.

Раз.

Другий.

Клац — і ось він переді мною.

Даня.

Спортивні штани, оголений торс, скуйовджене волосся.

Я застигла, не знаючи, з чого почати. Але серце не могло більше мовчати.

— Даня давай поговоримо ? 

Він мовчав і дивився на мене , як на минуле , яке вже не повернути .

- Я кохаю тебе, — слова зірвалися з моїх губ, немов крик душі.

Він не відповів.

— Я кохаю тебе, — повторила я, і в моєму голосі з’явився розпач. — Чуєш? Я не можу без тебе!

Його погляд був холодним.

— Даша…

— Чому? — сльози вже текли по щоках, але я не витирала їх. — Чому ти зробив це тоді, на випускному? Навіщо ти поцілував мене, а потім… її?

Його мовчання вбивало мене.

— Скажи щось! — вигукнула я, стискаючи пальці в кулаки.

Він зітхнув.

— Даша… досить.

Досить.

Тільки одне слово.

Якщо б він ударив мене – це було б менш боляче.

Але потім…

З-за його плеча з’явилася вона.

Кароліночка .

У його сорочці.

Її волосся трохи розтріпане, а на губах – тінь усмішки.

Я відчула, як серце просто зупинилося.

Всі слова, всі почуття – зникли.

Вона дивилася на мене з тією самою самовдоволеною посмішкою.

Вона завжди знала, як відібрати його.

Я не мала права тут стояти.

Я розвернулася і пішла.

Я йшла по темних вулицях, не відчуваючи ні холоду, ні дороги під ногами.

Очі горіли від сліз, а у грудях пекло.

Я вірилося, що він скаже щось інше.

Що він… відпустить її і піде за мною.

Але він не зробив цього.

Я сіла біля ріки й нарешті дозволила собі зламатися.

Плакала так, що здавалося, розіб’юся на тисячі уламків.

Він більше не мій.

Він ніколи не був моїм.

А він дивився їй услід.

Стояв у дверях і не рухався.

Його груди стискало щось невидиме, щось сильне і болюче.

Він не міг її забути.

Не міг відпустити.

Але не сказав цього вголос.

Лише подумав:

"Дашка… ти для мене так важлива ... Знай так треба ..."