Читати книгу - "Дама і Король, Viter"

Гра почалася

Ліана та Ангеліна, не зупиняючись, мчали темними вулицями. Позаду чулися голоси та характерний звук сирени.

— Може, все ж повернемося й скажемо, що просто проходили повз? — запропонувала Ліана, намагаючись перевести дух.

— Ага, і нас одразу запишуть у список «найбільш наївних людей року»! — пирхнула Сорока.

— Але я ж навіть нічого кримінального не зробила!

— Ти була на вечірці! У нашій школі це автоматично робить тебе підозрюваною!

Вони завернули за ріг, і Ангеліна рішуче потягнула Ліану до найближчого двору.

— Ховайся!

— Це не втеча, це якась місія спецагентів!

— Саме так, міс Агафонова, а тепер замовкни й дихай тихіше.

Ліана присіла за деревом і, намагаючись заспокоїти серце, дістала телефон. Її пальці самі відкрили повідомлення.

"Піковий Король: Ти втекла? Всі живі?"

Ліана закусила губу, намагаючись не всміхнутися.

"Червова Дама: Майже. Якщо ти мене не видаси, то виживу."

" Піковий Король: Хм, а що мені за це буде?"

"Червова Дама: Моя вдячність?"

"Піковий Король: Скупо. Можливо, ще одна зустріч?"

Ліана застигла, витріщившись на екран.

— Що? — Ангеліна нахилилася ближче. — У тебе такий вираз обличчя, ніби тобі запропонували продати душу за шоколадку.

— Ян хоче зустрітися.

— Ян? — Сорока примружилася. — Ааа, ти про Графа.

— Тс-с-с!

— Вибач, я просто в шоці. Я ж казала, що ця вечірка змінить твоє життя!

Ліана відвела погляд, намагаючись приховати посмішку.

"Червова Дама: Можливо. Але тільки якщо наступного разу поліція не буде серед гостей."

"Піковий Король: Оу, я люблю виклики. Тоді до зустрічі, Дамо."

Ліана вимкнула телефон і глибоко зітхнула.

— Я ж казала, що не треба було йти, — пробурмотіла вона.

— Так-так, а тепер чесно: ти рада, що все-таки пішла?

Ліана зітхнула ще раз, але цього разу з усмішкою.

— Так, рада.

Гра дійсно почалася. І тепер вона вже не хотіла відступати.