Читати книгу - "Дама і Король, Viter"

Романтік 

Вечірнє повітря було свіже, насичене ароматом троянд і ночі, яка обіцяла пригоди. Ліана йшла поруч із Яном, намагаючись не вдавитися хвилюванням. Вона б краще пережила контрольну з математики, ніж ось цю зустріч, але ж… вона сама на це пішла!

— Отже, Дамо, — Ян ледь помітно усміхнувся, — чому я не зустрічав тебе раніше?

— Бо ти не дуже уважний?

— Це звинувачення?

— Констатація факту.

Ян розсміявся.

— І давно ти займаєшся підривом чоловічого самолюбства?

— О, це мій талант!

Ліана зробила величний жест, ніби її зараз нагородять медаллю «Кращий експерт зі знущань».

Вони зупинилися біля фонтану, і Ян сів на край, легенько поплескавши по місцю поруч.

— Давай, сідай. Я обіцяю, що не вкушу.

— А я й не боюся, — Ліана гордо підняла підборіддя і сіла поряд.

— Значить, ти безстрашна?

— Ні, я просто довго збиралася сюди. Якщо вже прийшла, то мушу отримати задоволення.

Ян подивився на неї уважніше.

— І ти вважаєш цю зустріч частиною твого плану отримання задоволення?

— Не знаю, — Ліана зробила задумливий вигляд. — Це залежить від тебе.

— Виклик прийнято, — Ян хитро примружився.

Він нахилився ближче, і серце Ліани зробило сальто.

— А ти знаєш, що в тебе дуже цікаві очі?

— Це натяк на мою криву стрілку?

— Ні, це комплімент.

Ліана вирішила, що зараз саме той момент, коли треба відповісти щось саркастичне, але язик заплутався десь у горлі.

— Ну, дякую…

— О, ти зніяковіла?

— Ні!

— Та ну?

— Я просто… задумалась.

— Про що?

— Про те, що зазвичай у фільмах у таких моментах починає грати романтична музика.

Ян розсміявся.

— Можу наспівати щось для атмосфери.

— Якщо це буде не «Ванька-Встанька», то спробуй.

Ян засміявся ще голосніше.

— Ти неймовірна.

— Це ще один комплімент?

— Ні, це констатація факту.

Ліана глянула на нього, і раптом у її голові промайнуло: "Це відбувається. Це реально відбувається."

Ян нахилився ближче.

— Отже, Дамо…

Але в цю ж мить з-за рогу вибігла Сорока, розмахуючи руками, ніби намагалася злетіти.

— ЛЮБА, ТІКАЄМО, ПОЛІЦІЯ!!!

— ЩО?! — закричали одночасно Ліана й Ян.

— Сусіди не витримали шуму!

— Ти жартуєш?

— Та ні! Давай швидше!

Ян глянув на Ліану.

— Ну що, ти мене покинеш в такий момент ?

— Вибач.

Ліана швидко витягла помаду й написала на його руці номер свого старого телефону.

— Дзвони, якщо виживеш.

— Люблю ризикованих дівчат, — Ян підморгнув.

— А я люблю тікати від поліції, — Ліана схопила Сороку за руку, і вони зникли в темряві.

Ян залишився стояти, дивлячись їм услід. Потім глянув на свою руку.

— Ну що ж, Дамо, гра тільки почалася…