Читати книгу - "Сонати кохання, Олександр Гребьонкін"

Я збирався зателефонувати та відвідати будинок за помаранчевим парканом, але якось все відкладав. Чи життя так складалося, чи не наважувався двічі ступати в одну ріку, а можливо я просто відвик від Аріни.

Якось прийшла Валюша, і ми пішли з нею до театру. Це була остання вистава перед літньою перервою. І під час концерту мій телефон ожив. Я спробував скинути, але дзвонили наполегливо.

Я вийшов у фойє. Номер я до ладу не роздивився, але трубку зняв.

- Назаре, вітаю! Не впізнав? Це я, Аріна! – зніяковіло заговорила жінка.

Аріна дуже сумувала за мною і хотіла побачитися. Що ж, це збігалося із моїми планами. Ми зустрілися в парку «Антік» (тут у нас розташовувалися кам'яні статуї античних богів та героїв).

У трохи повнуватій жінці в капелюшку я не відразу впізнав Аріну. Вона була незмінно красива, але роки залишили свій слід: легкі зморшки біля очей і темні кола під ними. Її краса була мов дороге вино, яке з роками стає лише кращим, але в її очах тепер читалася мудрість прожитих років.

Вона дуже радісно обійняла і поцілувала мене.

- Назаре, ти давно не був у мене. Я запрошую тебе до себе в гості, – сказала Аріна наприкінці нашої розмови.

Ми домовилися на завтрашній вечір.

Я зупинив машину біля вже знайомого мені будинку з помаранчевим, заново перефарбованим парканом. Та й будинок вже було відремонтовано та перебудовано.

Вона зраділа моєму візиту, а також трояндам, вину та цукеркам.

Ми зробили фуршет у тому самому стилі, і навіть трохи потанцювали. Все це нагадувало вечір із тією, колишньою, Аріною.

Несподівано, вона нахилилася і ніжно торкнулася моєї щоки, як метелик, що сідає на квітку. Її поцілунок був як ковток свіжого повітря в задушливій кімнаті! Наші погляди зустрілися, і в наступну мить наші губи злилися в одному поцілунку. Її губи були м'якими, як пелюстки троянди. Поступово я почав пестити її перса.

- Зараз, любесенький, почекай, - тихо промовила вона.

З ванни вона вийшла у легкому халатику, скинула його, залишившись нагою. Звичайно, тіло її вже змінилося. Але навіть звислі дзвони грудей, повні, зі складками стегна і важкий зад не псували її.

Я цілував її пишне тіло, і ситуація повторилася сама собою. Гаряча любов, занурення в жерло вулкана, звичний біг долиною до червоного сонця. Гарцювання на коні та відпочинок... І її розпитування про майбутнє.

Ми провели чудовий вечір та ніч. Пам'ятаю вранці я їхав на роботу і згадав нашу зустріч після довгої розлуки. Зустріч, у якій були ланки того самого ланцюга, той самий шлях, який ми проходили раніше. Шлях повз озеро, в гори та долини. Але все ж таки щось було вже не так, все якось по-іншому. Якісь речі радували та задовольняли, але чогось не вистачало. Можливо якоїсь людської, духовної складової і за великої кількості фізичної.

Прийшовши додому після роботи, я дивувався, що не страждаю по ній, як раніше.

Приїхала із села Валюшка, почала готувати. Потім пішла - вона привезла хвору маму, не можна було залишати її вдома одну.

Наступного дня мене в коридорі чекала Аліса. Їй хотілося поділитися зі мною чимось, поговорити, але все це більше нагадувало інтерв'ю, в якому я відповідав на запитання.

Увечері зателефонувала Аріна.

Вона довго казала, що перебуває під враженням від нашої останньої зустрічі.

- Назаре, а пам'ятаєш, ти пропонував... Ну... одружитися нам. Ну, ти говорив мені це, коли ми були там, біля моря. Я подумала,  що це ж хороша ідея. А ти як, не передумав?

Я посміхнувся у відповідь:

- А ось тепер вже мені треба подумати.

Як тільки я поклав у трубку і сів у крісло, розмірковуючи, як пролунав дзвінок у двері. Стояла вона, Аріна, з червоною сумочкою і була вона такою гарною, романтичною та молодою. В руках у неї були троянди.

2012; 2023.