Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

Глава 6. День народження  

Я нарешті закінчую нараду, проводячи поглядом кожного з присутніх. Кожен отримав своє завдання, і кожен знає, що йому робити. Здебільшого ми працюємо злагоджено, хоча я й відчуваю, що деякі люди досі сприймають мене, лише, як тимчасове рішення. Ну що ж, час покаже, наскільки це «тимчасово».

— Гаразд, якщо питань більше немає, йдіть на переву, а потім повертайтеся до роботи, — кажу я, закриваючи ноутбук.

Всі задовільно кивають і, починають розходиться. Я випускаю полегшений видих. Залагоджувати процеси непросто, але, здається, я справляюся. Доволі непогано, як для першого проєкту. 

Оскільки зараз буде перерва, я вирішую випити кави. Але спочатку потрібно забігти до вбиральні, а вже потім по каву.

Зачиняю за собою двері, але, не встигнувши зробити й кількох кроків, чую голоси.

— Я ж казала, вони разом, — це знайомий мені голос. 

Луїза.

— Не знаю, але поводяться дуже близько, — відповідає інша дівчина, голос якої я не впізнаю. — Він на неї дивиться зовсім не як на просто колегу.

— Отож! Делайла – дівчина Еміра, просто ще ніхто офіційно не підтвердив. Але всі бачать, як він її розглядає.

Я завмираю.

Що за дурня?

Від напруги стискаю пальці в кулак. В голові одразу виникає купа варіантів, що сказати. Вийти зараз і поставити її на місце? Чи зачекати, доки вона договорить?

Але перш ніж я встигаю придумати щось розумне, двері грюкають, і все затихає.

Вони пішли.

Повільно виходжу з кабінки, дивлюся на себе в дзеркало. На обличчі читається злість, але я її швидко ховаю. Висока посада вчить контролювати емоції.

З одного боку, я не хочу залишати це просто так. З іншого – якщо влаштую скандал, то це вплине на атмосферу в команді. Луїза відповідає за важливий блок роботи. Якщо вона буде роздратована або ображена, проєкт може постраждати.

Я беру сумку, виходжу з вбиральні й прямую прямісінько за кавою. Мені потрібен перепочинок. Але навіть гарячий лате не врятує від неприємного осаду всередині.

Чутки. Плітки.

Чому саме я? Чому саме зараз?

І головне – як на це відреагує сам Емір? Чи не подумає, що це я винна у тому, що такі плітки взагалі з'явилися?

Якби ж я знала відповіді на всі свої запитання. 

☆

Я вставляю ключ у замкову щілину і повільно відчиняю двері квартири. Всередині темно, тихо – так, як я люблю після важкого дня. Але щойно я роблю крок уперед, із темряви лунає знайомий голос:

— Не знаю, що більше мене дивує: той факт, що ти взагалі прийшла додому, чи те, що ти забула про власний день народження.

Я ледь не підскакую від несподіванки.

— Чорт! Софі? Що ти тут робиш?!

У світлі вуличних ліхтарів, що пробивається через вікно, я бачу її силует. Вона сидить на моєму рожевому дивані, а поруч стоїть коробка з чимось. 

— Ти принесла торт?

— Авжеж, бо хтось, як завжди, працював, ніби роботи важливіші за неї саму, — відповідає Софі, підводячись і перехрещуючи руки на грудях.

Я зітхаю, знімаю підбори і кидаю сумку на крісло.

— Я не забула. Просто… не було часу про це думати.

Намагаюся не дивитися на подругу, бо я не вмію брехати. Вмію. Але не їй. 

— І тобі не здалося дивним, що сьогодні ти отримала на десять відсотків більше дзвінків і повідомлень, ніж зазвичай? – питає іронічним голосом.

Я пригадую телефон, який кілька разів вібрував у сумці. Чесно кажучи, більшість повідомлень навіть не читала – надто багато справ навалилося.

— Я планувала просто прийти додому і заснути, — зізнаюся.

— Боже, Дел, ну ти і робот, — Софі закочує очі, але в її голосі чується тепло. — Давай так: ми не будемо співати «Happy Birthday», не будемо запалювати свічки і не будемо змушувати тебе загадувати бажання. Просто з’їмо цей чортів торт, і ти хоча б на хвилину відчуєш, що сьогодні твій день.

Я усміхаюся, хоча втома все ще важким тягарем висить на плечах.

— Ти ж знаєш, що я не святкую.

— А я і не змушую. Але як твоя подруга, я вважаю своїм обов’язком хоча б нагадати, що ти маєш право на свято.

Вона йде на кухню, і я зітхаю, але слідую за нею.

Можливо, шматочок торта справді не завадить.

А ще трохи тиші, без пліток, без роботи, без зайвих думок.

Хоча думка про Еміра, від якого я цілий день ховалася, знову змушує серце стисло стиснутися.

☆

Нарешті п’ятниця.

Я входжу до офісу першою. Я не завжди приходжу так рано, але сьогодні потрібно більше роботи зробити, тому я навіть у кав'ярню не заходила.