Читати книгу - "Пульт Ґвенді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона тримає в голові цей образ і натискає на червону кнопку.
Нічого не стається. Не натискається.
Ґвенді гамселить по червоній кнопці вдруге і втретє. Тá навіть не ворухнеться під її пальцем. Здається, що частина про кнопки виявилася злим жартом. А легковірна Ґвенді Пітерсон повелася.
Майже заспокоєна, вона хоче повертати пульт у шафу, коли в її голові починають бриніти слова містера Ферріса: «Кнопки дуже важко натискати. Треба робити це великим пальцем і докладати багато сили. І це добре, повір мені».
Вона знову кладе пульт на коліна і використовує великий палець, щоб натиснути на червону кнопку. Тисне на неї всією вагою. Цього разу долинає ледве чутний «клац», і Ґвенді відчуває, як кнопка піддається.
Якусь мить вона дивиться на пульт, думаючи: «Якісь дерева і, може, кілька тварин. Невеличкий землетрус чи, може, пожежа. Точно не більше цього». Тоді повертає його до сховку в задній частині шафи. Її обличчя пашить, а шлунок болить. Невже це значить, що спрацювало?
11
Наступного ранку Ґвенді прокидається в лихоманці. Вона не йде до школи, лишається вдома і спить більшу частину дня. Пізніше, увечері, вона виходить з кімнати, почуваючись як новенька, і помічає, що батьки дивляться новини в тиші. З виразу їхніх облич розуміє, що сталося щось недобре. Умощується на дивані біля матері і з жахом дивиться, як Чарльз Гібсон переносить їх до Гаяни — далекої країни, про яку вона нещодавно довідалася кілька примітних фактів. Там лідер культу на ім’я Джим Джонс вчинив самогубство і наказав дев’яти сотням своїх послідовників вчинити так само.
На екрані телевізора миготять зернисті фотографії. Викладені рядами тіла, на фоні яких бовваніють густі джунглі. Пари в любовних обіймах. Матері пригортають немовлят до бездиханних грудей. Дуже багато дітей. Обличчя викривлені в агонії. Скрізь повзають мухи. За словами Чарльза Гібсона, няньки заливали отруту в горлянки дітям, перш ніж прийняти власні дози.
Ґвенді мовчки повертається до себе в кімнату й натягує тенісні туфлі й світшот. Думає пробігтися Сходами самогубців, але вирішує не робити цього, неясно боячись позиву стрибнути з них. Натомість вона намотує тримильне коло навколо району, її кроки вистукують по холодному тротуару в ритмі стакато, свіжий осінній вітерець рум’янить її щоки.
«Це я зробила, — думає вона, уявляючи, як навколо мертвих немовлят рояться мухи. — Не хотіла, але зробила».
12
— Ти ж дивилася просто на мене, — каже Олів. Її голос спокійний, але очі палають. — Не знаю, чому ти кажеш, ніби не помітила мене там.
— Я не бачила тебе. Присягаюся.
Вони сидять у кімнаті Ґвенді після школи, слухаючи новий альбом Біллі Джоела і нібито готуючись до проміжного іспиту з англійської. Стає очевидно, що Олів перейшла до того, що вона називає ПРОБЛЕМАМИ. У такі дні Олів часто має ПРОБЛЕМИ.
— Мені важко в це повірити.
Очі Ґвенді розширюються.
— Ти називаєш мене брехухою? Чому, скажи мені, будь ласка, я буду проходити повз тебе навіть не привітавшись?
Олів знизує плечима, міцно зціпивши губи.
— Може, ти не хотіла, щоб твої кльові друзі знали, що ти колись тусувалася з іншими, не крутими учнями.
— Це тупо. Ти моя найкраща подруга, Олів. Усі це знають.
Олів вибухає сміхом.
— Найкраща подруга? Коли ми востаннє робили щось разом на вихідних? Забудь п’ятничні й суботні вечори з усіма твоїми побаченнями, вечірками і багаттями. Я кажу про обидва вихідні, будь-який час.
— Я була дуже зайнята, — каже Ґвенді, відводячи погляд. Вона знає, що подруга має рацію, але чому ж їй бути такою вразливою? — Пробач.
— Тобі ж навіть не подобається й половина тих хлопців. Боббі Кроуфорд запрошує тебе на побачення, а ти гигочеш і, покручуючи волосся, кажеш така: «Авжеж, чом би й ні?», хоча насправді заледве знаєш, як його звуть, і тобі до нього геть байдуже.
І саме тут до Ґвенді доходить. «Як я могла бути такою дурною?» — питає вона в себе.
— А я й не знала, що тобі подобається Боббі.
Вона зривається з місця і кладе руку на коліно подруги.
— Присягаюсь, я не знала. Пробач.
Олів нічого не каже. Вочевидь, ПРОБЛЕМУ ще не вичерпано.
— Це було місяць тому. Боббі дуже хороший хлопець, але то був єдиний раз, коли я з ним гуляла. Якщо хочеш, я можу подзвонити до нього і розповісти про тебе…
Олів відштовхує руку Ґвенді і зривається на рівні ноги.
— Не треба мені твоїх клятих подачок.
Вона нахиляється і згрібає руками книжки й папки.
— Це не подачка. Я лише подумала…
— У цьому-то й твоя проблема, — каже Олів, знову відсторонюючись. — Ти думаєш тільки про себе. Ти егоїстка.
Вона мчить геть із кімнати і грюкає за собою дверима.
Ґвенді стоїть і не може повірити, її тіло тремтить від образи. Згодом образа розквітає люттю.
— Котись під три чорти! — верещить вона на зачинені двері. — Якщо хочеш вирішити якесь питання, спробуй обговорити свій егоїзм!
Ґвенді кидається на ліжко, сльози струменять по обличчю, у голові відлунюють болючі слова: «Ти думаєш тільки про себе. Ти егоїстка».
— Це неправда, — шепоче Ґвенді порожній кімнаті. — Я думаю про інших. Намагаюся бути хорошою людиною. Я помилилася з Гаяною, мене… мене обдурили, це не я їх отруїла. Це не я.
Щоправда, це типу таки була вона.
Знесилившись від плачу, Ґвенді засинає і бачить сон про те, як няньки несуть маленьким дітям шприци «кул-ейдної» смерті.[21]
13
Наступного дня в школі вона намагається загладити все, але Олів відмовляється говорити з нею. Через день, у п’ятницю, ще гірше. Перед самим останнім дзвінком Ґвенді просовує в шафку Олів записку з вибаченнями і сподівається на краще.
Увечері суботи Ґвенді з кавалером, молодшим старшокласником на ім’я Волтер Дін, по дорозі на вечірній сеанс у кінотеатрі заходять до зали ігрових автоматів. У машині Волтер дістає пляшку вина, яку поцупив з материного сховку, і хоча зазвичай Ґвенді відмовляється від таких пропозицій, сьогодні все ж пригощається. Вона сумна й спантеличена і сподівається, що випивка допоможе.
Не допомагає. Тільки викликає легкий головний біль.
Коли вони входять до зали, Ґвенді киває кільком однокласникам і дивується, побачивши Олів у черзі до снек-бару. З надією, вона непевно махає їй, але Олів знову її ігнорує. Секундою пізніше Олів проходить просто повз неї, тримаючи в руках велику содову, задерши носа, гигочучи з групою дівчат, у яких Ґвенді впізнає учениць із сусідньої школи.
— Що з нею? — питає Волтер, перш ніж опустити монетку в автомат «Спейс Інвейдерс».
— Довга історія.
Ґвенді дивиться на подругу — і гнів повертається. Вона відчуває, як її обличчя заливається спересердя.
«Вона знає, як мені було. “Агов, Ґуд’їр, а чому це ти не на футболі?[22] Агов, Ґуд’їр, як там краєвид?” Краще б пораділа за мене. Краще б…»
За двадцять футів від неї Олів скрикує, коли хтось підбиває її руку, посилаючи каскад холодної, як лід, содової на її обличчя і на перед новесенького светру. Дітлахи тицяють пальцями і починають сміятися. Олів збентежено роззирається, зрештою зупинивши погляд на Ґвенді,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пульт Ґвенді», після закриття браузера.