Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

Новий день розпочався з м’якого світла, що пробивалося крізь тонкі фіранки. Рафаель повільно відкрила очі, кілька секунд лежала, вдивляючись у стелю, а потім зітхнула. До уроків ще залишалося чотири години — незвично багато часу для академічного ранку.

В кімнаті панувала тиша: Ангеліна ще спала, закутавшись у ковдру, тільки ледь чутне дихання подруги нагадувало про присутність когось поруч.

Рафаель обережно встала, щоб не розбудити її, накинула легкий плащ поверх нічної сорочки і тихо вийшла з кімнати. Свіже повітря коридору освіжило, а прохолода приємно огорнула шкіру.

Вона пройшла по довгому мармуровому коридору, обійшла головну залу й вийшла у сад — улюблене місце спокою янголів. Тут завжди панував затишок: дерева з кришталевим листям, квіти, що світяться м’яким сяйвом, і дивовижний аромат, який не можна було описати словами — ніби дихання самої гармонії.

Рафаель повільно йшла між алейками, її пальці ковзали по пелюстках, а думки все ще верталися до вчорашньої ночі. Її серце було спокійним, але десь глибоко жевріло відлуння розмови з Люцифером.

Вона зупинилась біля фонтану, з води якого підіймалися іскри світла. Присіла на лаву, втягнула повітря на повні груди й усміхнулась сама собі.

— Новий день. Нова сторінка, — прошепотіла вона. — І я готова.

— Ага, готова? — пролунав знайомий голос за спиною.

Рафаель різко обернулась. Він стояв, спокійний і впевнений, як завжди. Чорні крила, складені за спиною, здавались ще темнішими на фоні сяючого саду. Люцифер спостерігав за нею з ледь помітною усмішкою — тією, що могла водночас дратувати і зводити з розуму.

— Ти що, стежиш за мною? — зітхнула вона, не встаючи з лавки.

— Просто прогулююсь, — невинно відповів він, підходячи ближче. — Побачив тебе — вирішив привітатися. Чи, може, це тепер заборонено?

— Привітання з провокацією — твій фірмовий стиль, — кинула вона, піднімаючи брову.

Люцифер розсміявся тихо, коротко. Його погляд ковзнув по її обличчю, зупинився на очах.

— Ти добре виглядаєш. Спокійна. Але щось мені підказує, що всередині все не так просто.

Рафаель перевела погляд на фонтан, в якому світло гралося у воді.

— Якщо ти прийшов просто познущатись — можеш іти.

— Ні, — сказав він тихіше. — Я прийшов, бо... все ще думаю про тебе.

На мить запанувала тиша. Лише дзюрчання води заповнювало простір між ними.

Рафаель не відповідала. Вона просто сиділа, ніби намагаючись зрозуміти — правда це, чи знову одна з його ігор.

Люцифер мовчки протягнув їй маленьку оксамитову коробочку. Його погляд був серйозним, майже пронизливим — без насмішки, без гри.

— Тримай, — сказав він коротко.

Рафаель здивовано взяла коробочку, відчула пальцями м’яку поверхню, але не встигла нічого спитати — Люцифер уже розкрив крила. Могутнім рухом він піднявся в повітря, і за мить розчинився в небі, як тінь у сонячному світлі.

Рафаель ще кілька секунд дивилася вгору, а потім опустила очі на подарунок. Відкрила коробочку — всередині лежав витончений кулон у формі півмісяця, зроблений з темного металу, який поблискував дивним синім світлом. У центрі півмісяця сяяв крихітний кристал, що ніби пульсував — живий, теплий.

Вона торкнулася його пальцем і відчула... спокій. Незрозумілий, тихий, але такий потрібний.

— Що це все значить, Люцифер?.. — прошепотіла вона, стискаючи кулон у долоні. Але відповідь загубилась десь у високому небі.

Рафаель сиділа на лавці, злегка схилившись уперед, і тримала кулон у долоні, ніби боячись, що він зникне, розтане, виявиться ілюзією. Світло ранку грало на його поверхні, змушуючи кристал у центрі мерехтіти, як зоря, що оселилася прямо в її руках.

Вітерець лагідно торкався її волосся, шелестів кронами дерев, але вона не зводила погляду з подарунка. Усередині щось защеміло — не біль, а щось інше. Суміш спогадів, туги й тихої надії.

Вона згадала його усмішку — ту справжню, що бачила лише раз, коли вони ще були разом. Як він тоді торкався її крил, ніби боявся поранити. Як мовчки сидів поруч, нічого не питаючи, просто був.

— Навіщо ти дав мені це?.. — прошепотіла вона в повітря. Кулон був занадто особистим. Занадто теплим, як для когось, хто мав би бути просто спогадом.

Її пальці стиснули ланцюжок, і вона обережно повісила кулон собі на шию. Він ліг точно на серце.

— Можливо, ще не все втрачено, — тихо сказала Рафаель сама до себе. І вперше за довгий час — усміхнулася.

Рафаель повільно піднялася з лавки і, ще раз поглянувши на сад, вийшла назад до будівлі. Серце було спокійним, але чомусь все ще наповнене невизначеністю. Вона тримала кулон, який не покидала з того моменту, як отримала його від Люцифера.

Кроки відлунювали в коридорах академії, поки вона не дісталася до своєї кімнати. Як тільки двері відчинилися, Рафаель побачила Ангеліну, яка вже збиралася, одягаючи шкіряні черевики і насуваючи на голову капюшон.

— Привіт, — тихо сказала Рафаель, входячи в кімнату.

Ангеліна підняла голову, усміхнувшись.

— О, ти вже тут! Як ранок пройшов? Ти виглядаєш... інакше. Щось сталося? — її погляд мимоволі зупинився на кулоні, який Рафаель ще не встигла приховати.

Рафаель ледь здригнулася, прикривши кулон рукою, і швидко змінила тему.

— Все нормально. Просто прогулялася по саду.

Ангеліна не була такою простою і одразу зрозуміла, що дівчина щось приховує. Вона замовкла на мить, уважно спостерігаючи за подругою.

— Ну, окей, — сказала вона, взявши свою сумку. — Ти хочеш прогулятися зі мною перед уроками? Може, трохи розвіятися.

Рафаель усміхнулась, прикидаючи, як краще все пояснити, але цього разу вирішила просто послухати подругу. Може, так і буде легше.

— Так, давай. Потрібно трішки змінити обстановку.

Ангеліна швидко підняла брови.

— Це буде цікаво. Я думала, що ти захочеш залишитися у своїй кімнаті, щоб подумати.

Рафаель злегка розсміялась і кивнула.

— Я теж думала, але інколи краще вийти на вулицю, щоб не заблукати в своїх думках.