Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Спершу Лін подумала, що просто стомилася. Коли вони з'єдналися з артефактом у тій підземній залі, все відбулося… якось без попередження. Жодного спалаху, жодного грому. Просто дотик — і все.

А вже за годину вона не могла влізти у власні черевики.

— Гм… професорко Етель? — обережно озвалась вона, дивлячись на свої ноги, що явно подовшали.
— М-м?
— Я, здається, трохи виросла.
— О, то ти вже почала? Чудово. Занотуй відчуття. І зніми туфлі, поки не тріснули — ми їх не відшкодовуємо.

Лін провела наступні кілька годин у дивному коктейлі з біологічного шоку, нервового сміху та нескінченних зауважень від артефакту:

— М'язи адаптуються. Кісткова структура – розтягується красиво. Гормони – щасливо розгублені. Людська трансформація — така ж кумедна, як і тривожна.
— Добре, що ти в курсі, а мені хто пояснить, чому я щогодини прокидаюсь в іншому тілі?!

Упродовж дня її одяг доводилося міняти тричі. Спочатку — на стару форму з аптеки. Потім — на навчальну форму “на виріст”. Потім — на щось, що взагалі не мало бути формою, але хтось із студентів залишив його в кімнаті “для магічно нестабільних особистостей”.

До вечора вона виглядала як струнка шістнадцятирічна з розгубленим виразом обличчя і голосом, що часом зривався на підліткове хрипіння.

— Ти вже остаточна? — спитала Діна, вгризаючись у яблуко, ніби нічого надзвичайного не сталося.
— Сподіваюсь. Я щойно перестала грюкати головою об дверну раму.
— Ну, чудово. Бо сьогодні на вечерю фісташковий пудинг, а він не любить, коли на нього падають.

Академія, як і очікувалось, не зреагувала. В епоху повені мани нікого не дивувала дівчинка, яка за добу стала підлітком.

— Після того, як у нас студент зник у чашці чаю, а потім з’явився на лекції з геральдики, — сказала Етель, — твій гормональний стрибок — найстабільніше, що тут було за тиждень.

— Тепер ти краще налаштована на імпульси. Твої рецептори стали відповідними. Можна буде активувати розширену функціональність.
— Сподіваюся, там не входить лазіння по стінах і телепатія з хом’яками?
— На жаль, поки що ні. Але можеш легко читати зміни в магічному полі кімнати. Або відчути брехню по коливаннях голосу. Ну і, звісно, швидше бігати. І мати приголомшливу поставу.
— Ну… це вже щось.

Але найбільше Лін лякало навіть не те, що вона за день подорослішала, а те, що… почала звикати. До нового тіла. До нових реакцій. До голосу в голові. І до того, що світ навколо не просто приймав ці зміни — він їх очікував.

А артефакт у її свідомості вже перебирав нові сценарії. Ідеї. Активності. І щось їй підказувало — це була лише підготовка до справжнього шоуАле найбільше Лін лякало навіть не те, що вона за день подорослішала, а те, що… почала звикати. До нового тіла. До нових реакцій. До голосу в голові. І до того, що світ навколо не просто приймав ці зміни — він їх очікував.

І ще — тепер вона була одного віку зі своїми однокурсниками.

Раніше вони поблажливо всміхались до неї, як до “розумної дитини”, милої, трохи дивної, але нешкідливої. Тепер же — косились з легким здивуванням і злегка нервовим повагою. Хтось пробував фліртувати (вона відповіла формулою кислоти прямо в чай), хтось почав ставити запитання, ніби вона вже вища за них на рівень-два.

Але найцікавіше — тепер ніхто не намагався її опікувати.

— Вітаю, ти офіційно перейшла з “першачків з сюрпризом” у “конкуренток на стипендію”, — хмикнула Діна. — Із чим тебе і вітаю.

А артефакт у її свідомості вже перебирав нові сценарії. Ідеї. Активності. І щось їй підказувало — це була лише підготовка до справжнього шоу.