Читати книгу - "Контракт із дияволом , Лоран Доріан"

Макс сидів на підвіконні у своїй квартирі. За вікном ніч розливалася над містом, як темна фарба. Він щойно повернувся від Емілі, й у голові все ще крутились уривки їхньої розмови, її усмішка, легкий дотик руки, очі, що дивились просто в нього — не осуджуючи, не вимагаючи. Просто бачили.

Телефон завібрував.
Номер був невідомий.

Він задумався, потім натиснув "Прийняти".

— Привіт, Максе.
— …Лейла?

Пауза. Її голос був рівний, без звичних ноток ніжності чи болю.

— Я дізналась, що в тебе хтось є.
— Від кого?
— У нашому місті плітки швидко розлітаються. Вітаю. Серйозно.
— Лейло…
— Просто хотіла почути твій голос. Востаннє, мабуть. Ти змінився.

— А ти — ні.
— Можливо. Бережи її.

Клац. Вона поклала слухавку першою.

Макс кинув телефон на ліжко й важко зітхнув. Повернувся до вікна — і, звісно, він був там.

У сутінках кімнати, притулившись плечем до стіни, стояв Еліазар.
Очі — темні, вогкі, глибокі. Усмішка крива, майже втомлена.

— Я ж бачу, який ти насправді, Максе. — Його голос був спокійним, майже співчутливим. — І не варто вдавати з себе героя. Ти ж не забув, на чому все побудовано, правда?

Макс мовчав, стиснувши кулаки.

— Вона зателефонує, — додав диявол, вказуючи на телефон. — Але перш ніж відповісти… запитай себе: ти впевнений, що маєш право бути щасливим?

Макс повернувся — і Еліазар зник, як дим.

Дзвінок.
Цього разу — знайоме ім’я. Емілі.

Він видихнув, підняв слухавку.

— Алло?
— Привіт. Я просто… не знаю чому, але відчула, що тобі потрібно почути когось. Все добре?

Макс довго мовчав, потім ледь усміхнувся:

— Тепер — так.