Читати книгу - "Небудь-де"

— Доброї вам днини, ласкавий сер, — сказав він, — у цю прекрасну й приємну погоду.

— Ем. Добридень, — сказав Ричард.

— Ми проводимо особисте розслідування делікатного характеру, ходимо, так би мовити, від дверей до дверей. Чи не будете ви заперечувати, якщо ми увійдемо?

— Знаєте, зараз не дуже зручно, — сказав Ричард. Тоді він спитав: — Ви з поліції?

Другий з відвідувачів, високий чоловік, про якого Ричард подумав, що то вовк, з сиво-чорним волоссям, підстриженим до короткої стерні, стояв позаду свого друга, притискаючи до грудей пачку ксерокопій. До цієї миті він і слова не промовив, а тільки чекав, величезний і незворушний. Тепер же він глухо і брудненько реготнув. Щось у його реготі було нездорове.

— З поліції? На жаль, — сказав нижчий чоловік, — ми не маємо такого щастя. Кар'єра підтримання закону й порядку, безумовно, спокуслива, але леді Фортуна роздала нам з братом інші карти. Ні, ми лиш приватні особи. Дозвольте нас відрекомендувати. Я містер Круп, а цей джентльмен поруч — мій брат, містер Вандемар.

Вони не були схожі на братів. Вони не були схожі ні на кого, кого Ричард доти бачив у своєму житті.

— Ваш брат? — спитав Ричард. — Хіба ж тоді у вас не мусить бути однакове прізвище?

— Я вражений. Який розум, містере Вандемар. Меткий і гострий — але ці слова надто слабкі для нього. Такий гострий, — сказав він, нахилившись до Ричарда і ставши навшпиньки, щоб наблизитися до обличчя, — що порізатися можна. — Ричард мимохіть відступив назад. — Чи можемо ми увійти? — спитав містер Круп.

— Чого вам треба?

Містер Круп зітхнув, очевидно намагаючись, щоб це прозвучало тужливо.

— Ми шукаємо нашу сестру, — пояснив він. — Свавільне дитя, непокірне й уперте, що замалим не розбило серце нашої любої бідолашної удовиці-матінки.

— Утекла, — тихенько пояснив містер Вандемар. Він всунув Ричарду в руки аркуша з копією. — Вона трохи… слабенька, — додав він і покрутив коло скроні пальцем, щоб показати, що насправді дівчина причинна на всю голову.

Ричард глянув на аркуш.

Там було написано:

ХТОСЬ БАЧИВ ЦЮ ДІВЧИНУ?

Нижче містилася посіріла в процесі копіювання фотографія дівчини, що дуже скидалася Ричардові на чистішу й довгокосішу версію юної леді, яку він залишив у ванній.

Під фотографією було сказано:

ВІДГУКУЄТЬСЯ НА ІМ’Я ДОРІН.

Б'ЄТЬСЯ Й КУСАЄТЬСЯ. ВТЕКЛА.

ПОВІДОМТЕ, ЯКЩО БАЧИЛИ ЇЇ.

ПОМОЖІТЬ ПОВЕРНУТИ. ВИНАГОРОДА.

А ще нижче — номер телефону. Ричард знову подивився на фотографію. Це точно була дівчина з ванної.

— Ні, — сказав він. — Боюся, що не бачив її. Мені шкода.

Однак містер Вандемар його не слухав. Він захилив голову й втягував носом повітря, як людина, що нюхає щось дивне й неприємне. Ричард простягнув аркуш назад, але здоровань просто проштовхнувся повз нього й зайшов до квартири, як вовк, що винюхує сліди здобичі. Ричард побіг за ним.

— Що це ви виробляєте? Припиніть-но. Виходьте негайно. Слухайте, вам туди не можна…

Він це сказав, бо містер Вандемар ішов прямо до ванної. Ричард сподівався, що та дівчина — Дорін? — мала достатньо глузду, щоб замкнути двері. Але ні; вони легко відчинилися під рукою містера Вандемара. Він увійшов, а Ричард пішов за ним, відчувши себе маленьким і незначущим цуциком, що дзявкає коло ніг листоноші.

Кімнатка була невелика. Там була ванна, туалет, раковина, кілька пляшок шампуню, мило й рушник. Коли Ричард виходив з неї кілька хвилин тому, в ній також була замурзана скривавлена дівчина, дуже скривавлена раковина і розкрита торбинка першої допомоги. Зараз же кімната була сліпучо чистою.

Дівчині не було де сховатися. Містер Вандемар вийшов з ванної, штовхнув двері Ричардової спальні, увійшов і озирнувся.

— Не знаю, що ви собі надумали, — сказав Ричард, — але якщо ви двоє не залишите мою квартиру просто зараз, я викличу поліцію.

Тоді містер Вандемар урвав огляд Ричардової спальні й повернувся до нього, і Ричард раптом зрозумів, що дуже, дуже його боїться, наче маленька собачка, котра щойно виявила, що той, кого вона вважала листоношею, насправді був велетенським собакожерним прибульцем з одного з тих фільмів, на які Джесика не мала часу. Ричард упіймав себе на роздумах, чи був містер Вандемар такою людиною, котрій кажуть «Тільки не кривдьте мене», і якщо так, то чи була б із цього якась користь.

А тоді лисицястий містер Круп сказав:

— Аякже, що це за планида на вас надійшла, містере Вандемар? Ладен битися об заклад, що він просто горює за нашою любою милою сестричкою, і трохи пошкодився головою. Перепросіть джентльмена, містере Вандемар.

Містер Вандемар кивнув і на мить замислився.

— Подумав був, що хочу до вбиральні, — сказав він. — А насправді не хотів. Перепрошую.

Містер Круп пішов коридором, штовхаючи містера Вандемара перед собою.

— Отак. Сподіваюся, ви даруєте моєму заблудлому братові нестачу культури поведінки. Хвилюється за нашу любу бідолашну вдовицю-матінку і нашу сестричку, котра просто зараз блукає десь вулицями Лондона, некохана й непещена, от його і вбило горе, я цього певен. Але, тим не менш, такого хлопця, як він, добре мати коло себе. Хіба не так, бравий парубче? — вони вийшли з Ричардової квартири на сходи. Містер Вандемар нічого не сказав. Було не схоже, що він убитий горем. Круп розвернувся до Ричарда й осяяв його ще однією лисячою усмішкою. — Повідомте, якщо її побачите, — сказав він.

— Прощавайте, — сказав Ричард. Тоді він зачинив двері й замкнув їх. І приладнав ланцюжка — вперше за увесь час, що жив у цій квартирі.

— Я не жирний, — сказав містер Вандемар.

Містер Круп, що перерізав Ричардів телефонний дріт при першій згадці про поліцію і тепер почав роздумувати, чи правильну перетяв жилу, бо знання телекомунікаційних технологій двадцятого сторіччя не було його найсильнішою стороною, узяв у Вандемара одне оголошення.

— Я такого ніколи й не казав, — мовив він. — Плюйте!

Містер Вандемар нахаркав з горла повен рот мокротиння і влучно плюнув ним на зворотній бік оголошення.

Містер Круп ляпнув тим оголошенням об стіну поруч із Ричардовими дверима. Воно міцно й негайно прилипло.

ХТОСЬ БАЧИВ ЦЮ ДІВЧИНУ?

— питалося там.

Містер Круп розвернувся до містера Вандемара.

— Сказали «бравий парубче». Це значить «гладкий».

— «Бравий» також значить «дужий», «міцний», «надійний», «потужний», «енергійний», «хоробрий», «непохитний» і «безстрашний». — сказав містер Круп. — Ви йому вірите?

Вони пішли сходами.

— Дідька кучерявого, — сказав містер Вандемар. — Там скрізь нею пахло.

Ричард чекав коло порогу,