Читати книгу - "Королівська кров, Ана-Марія Еріш"

- Тут навчаються діти з усіх країн тридцяти п'яти світів. А королівські родини рідко мають лише по одній дитині. Тому, Оракул сюди відправляє і молодших принців та принцес. На всяк випадок. - вона потиснула плечима. - Та й такі діти часто займають якісь важливі пости в державі.                 

- То де ж вона знаходиться? - не втрималась я. - Я читала про Королівську Академію, але так досі це і не дізналася.                                                                                                                                             

- Ніхто не знає, ця таємниця зберігається вже на протязі не одної сотні років. Колись про це знали всі, але постійні напади змусили Академію піти в тінь. - сусідка пожала плечима. - Сюди можна попасти у трьох випадках: якщо ти студент, тут працюєш або маєш запрошення. Інакше навіть магія пошуку не спрацює.                                                                                                                                                         

Тепер це пояснює те, чому в жодній книзі не було інформації про місце знаходження. Але я б хотіла почитати про історію цього місця. Можливо, в бібліотеці знайду щось цікаве.                                  

- Так, а що ж тут вивчають? - не зрозуміла я.                                                                                            

- Те, що допоможе в керуванні королівством. Це може бути "Історія тридцяти п'яти світів", "Правові аспекти управління державою" та "Магія як засіб контролю народу". Принаймні, так мені розказував дядько. - посміхнулася вона. - Скоро сама все побачиш. Адже от от почнеться навчання.                 

Та саме головне питання я боялась задати. А раптом, вона знає відповідь. Взагалі, саме за цим я і приїхала сюди, але все ж страх був присутнім. І він, здається, зникне лише тоді, коли я знатиму всю правду про себе.                                                                                                                                        

- Ким я можу опинитись? - спитала я. - Які принцеси зникли?                                                                    

- Я не знаю, що там в інших світах, адже мало цікавилася історією. Дядько мені постійно розказував про це, але я не дуже уважно слухала його. Та мені відомо лише про дві померлі принцеси. - вона присіла на ліжко. - Це Дарсана Драгомір, принцеса Валорії. Це країна вампірів. Та там все точно — принцеса мертва, адже її навіть поховали, наскільки я пам'ятаю.                                                   

- А друга? - спитала я.                                                                                                                             

- Амаранта Рейвенпорт, моя сестра. Тіло так і не знайшли, тому ми віримо. Тоді війна вже закінчилася, але повстання продовжувалися по всьому Хейвенберду. Реджинальд втратив не лише дружину, а і єдину дитину - її голос дрижав. - Але може я просто не все знаю, і є ще якісь зниклі принцеси. Принаймні, ми все дізнаємося тут.                                                                                                                 

Я ж їй посміхнулась, але тривога та страх не покидали мене ні на мить. Я принцеса, і це вже було важко прийняти. Та все ж я хотіла дізнатися про свою справжню родину. Навіть якщо вони мене не приймуть, та хоча б я знатиму правду.                                                                                                      

***                                                                                                                                                                  

Мені не спалось. З дня мого вісімнадцятиріччя, я дуже мало сплю, списуючи все на стрес. Десь дві-три години, і я вже маю купу сил та енергії. Насправді дуже шкода, що я не встигла добре все роздивитися, аби дізнатися де саме тренувальна зала. Не дивлячись на те, що я принцеса, тренування ще ніхто не скасовував, і я маю вміти боротися. Взагалі, хотілося б стати найкращому на своєму факультеті саме в цій дисципліні. Але добре, сьогодні можна ще трошки відпочити.                                                          

Ілларія ж вже, напевно, бачила десятий сон. А я виспалась. Глянувши на годинник, я зрозуміла, що пройшло лише три години. Прекрасно, значить буду звикати до такого нового ритму життя. Можливо, це навіть на краще. Буде більше вільного часу. Але я все ж хотіла трошки відпочити, адже завтра перший навчальний день.                                                                                                                       

Через пів години відчайдушних намагань поринути знову в царство снів, я піднялась та вдягнулась. Може, якщо я подихаю свіжим повітрям, мені стане легше. Нічне повітря завжди якось по-особливому впливало на мене. З самого дитинства я любила цей час, адже світ наповнювався якоюсь особливою магією. Мама розказувала, що я могла цілими днями відсипатися, а потім гуляти. Тому, накинувши куртку, та взувшись, я пішла до виходу з замку. По-перше, добре, що я завжди запам'ятовувала та добре орієнтувалась на місцевості. А по-друге, тут була абсолютна свобода. В межах території Академії, звичайно. Однак далі виходити заборонялося. Та й неможливо це, адже я досі не розумію де саме ми знаходимося.                                                                                                                       

Вийшовши в сад, я замилувалась його красою. Виявляється, тут є квіти, що розпускаються лише вночі. Гарно і так тихо. Саме тут можна було подумати. Тому, я присіла на лавочку та вдихнула ці аромати. Зовсім близько знаходилися троянди, що ніби переливалися при світлі місяця. Тут все наповнене магією, як і сама Академія. І це не дивно, адже їй стільки років. І весь цей час тут навчають королей та королев як саме керувати країною. Хто ж знав, що я тут так само опинюся.