Читати книгу - "Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон"

Рукавице, примерзни живцем до руки!

Породілля в дорозі – хіба зішкребти.

У містечку, де дихають важко вогні,

Де пологі хребти розляглись вдалині,

У готелі місць не знайти.

О мій Боже! Куди нас душа привела,

Чи у мріях, чи все ж наяву?

Подих в ніч на Різдво від осла і вола

Немовля зігріває в хліву.

Та у Всесвіті бракне натужно тепла,

Щоб тримати життя на плаву.

Хто дві тисячі років калік, недорік

Тисне в тлумі, зминає в ганьбі?

Що за світло з небес – благодать, захисник —

Із пітьмою – в тяжкій боротьбі?

Слабне морок, вже й слід його вищез і зник

У веселій і жвавій юрбі.

Купка перебиранців бреде край села,

Щось горланять – либонь, з незнання.

У хатині селянській всіх звуть до стола,

В храмі – свічі щодня.

Вівці туляться ближче щоби до тепла,

І минають літа навмання.

♦ ♦ ♦

У Святвечір вони виповзають з усіх кутів,

придивляються до людей край накритих столів,

дивляться і міркують – непоганий улов, теплий хлів,

стадо грішників на мільярди пустих голів!

Тиха ніч, дика ніч, сніжна місяця білизна

крізь розірвані хмари наче більмо страшна,

бісам несть числа, а в безодні немає дна.

Хвилями йде пітьма, нас накриває вона…

У Святвечір вони виповзають зі шпар, із сулій,

підповзають до столу, просять: ану, господарю, лий!

Тобі нас не жаль, то бодай себе пожалій,

Христос уже був, пішов, а днесь – гряде Водолій.

–  Хто такий Водолій? – питає господар, наливає повний стакан.

Вуса, сорочка вишивана, добрий на хутрі жупан.

Певна річ – в астрології телепень дідуган.

Бо й навіщо йому? Вип'є – й буде сам собі пан.

Тиха ніч, дика ніч, сніжна безвість – густа, пуста,

йде гармонійка по селу, прославляє Бога-Христа.

Вся загорнута у фольгу, зірка зблисла – немов золота,

Ніч мине, все повернеться у свої береги, на свої вуста.

Сонце Правди засяяло – і святкує сонцеворот.

Йде із церкви господар, щирить чорний беззубий рот.

Приятель потойбічний чекає на нього при брамі, тяжкий кивот.

Дідько? Ангел? Хіба його розбереш у цій марноті марнот?

♦ ♦ ♦

У яку би прірву не западали зимові дні,

яка би доля нас не чекала десь там на дні,

хоч як би з ніг не збивались люди від біганини

по магазинах, як би не сяяли в них вітрини,

як би не блискотів кольорових вогнів потік,

тиждень мине – і загаснуть вони на рік.

Та наразі нікому про це не хочеться чути,

треба щось докупити, треба ялинку десь роздобути,

накрити святковий стіл, нарізати ковбаси,

а злидні й хвороби – Господи, о, збережи і спаси!

Ніхто не лежить і не стогне у Вечір Святий, себто днесь,

на скорботному ложі у реанімації десь,

не привозить страждальців «швидка допомога»

до лікарні, не лежить на кушетці жінка убога,

і лікар зі стетоскопом не стежить за відблиском фар у вікні

й не думає: «Господи! В Тебе є милосердя – чи ні?

Хтось хворіє і мучиться, а дістається мені».

Стовпотворіння народів біля входу в універсам,

так ніби янголи, звиклі до неба, знудились там,

і несуть одне одному дари земні в паперових

пакетах і згортках, так ніби Новонароджений сам

вітає з себе із власним Різдвом, і в п'ятиповерхових

бетонних будинках немає місця болю, ремству й сльозам.

♦ ♦ ♦

царі маги астрономи в золотих коронах

на слонах верблюдах конях і в ослів на спинах

немовлята при матусях на масивних тронах

пастушки а в них ягнятка рядком на колінах

а на небі зірка ясна подарунок Сину

в ній трикутників є вісім (більше і не треба)

дівчина із чорнобровим стоять біля тину

всі ми ходимо під Богом дуже просто неба

піднебесно і з любов'ю з «притопом-прихлопом»

в морі хаосу нічного темно буде з нами

що робити тріє царі з вашим телескопом

із ослами між верблюдів з кіньми і слонами

із колядками вертепом витоптана стежка

скрипка плаче а не грає шлягери всесвітні

дівчина два милі вушка і одна сережка

друга впала в сніг глибокий знайдеться у квітні

♦ ♦ ♦

Стоять перед Іродом астрономи, царі – чорнокнижні люди,

бо все відбувається так достоту, як провіщали пророки.

Питають: де новонароджений Цар Юдеї, і як усе тепер буде?

Кажуть: ми побачили зірку на Сході – й сюди спрямували кроки.

І зірка провадила нас; ми ішли поклонитися цьому Малятку —

і прийшли аж в Єрусалим, і благали, щоб нас пропустили до пана,

але зірка нас привела, славний Іроде, в твій палац для початку —

та ми бачимо тут не царя, а вбивцю, злого тирана.

Ми вгадали недобрі думки попід золотою короною,

ми побачили серце гниле і прокажену совість,

в цім палаці Дитя буде чорним янголом чи вороною

білою, так чи інакше – це тяжка, невесела повість.

Цей світ потопає у злочинах – у прірву впав неймовірну,

він і під Сонцем Правди живе, наче в пекла безодні.

А ми для Дитятка несемо золото, ладан і смирну,

бо Він царюватиме, навіть вмерши, – Бог, Син Господній.

Трьом царям-звіздарям Ірод каже: «Отож шукайте

це Дитя, розшукайте за всяку ціну, ще й не помалу!

Вам