Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Оповіді визволителя 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповіді визволителя"

424
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповіді визволителя" автора Віктор Суворов. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 98
Перейти на сторінку:
А емблеми у нього військ зв’язку. У Києві це може означати Київське вище інженерне радіотехнічне училище — КВІРТУ. Його курсантів у Києві інакше як квіртанутими ніхто й не кличе.

Квіртанутий, здається, починає злитися. Пора, значить, і за роботу.

Отже, починаємо трудовий день в комунізмі. Один лайно насосом качає, інші четверо тягають смердючу рідину до генеральського саду. У напарники мені попався той миршавий курсант-артилерист, найдосвідченіший серед нас. Робота була явно понад його силу. І коли ми тягли навантажені ноші, він весь червонів і кректав — здавалося, ось-ось не витримає. Допомогти йому я нічим не міг, сам тягнув ледь-ледь за свої ручки. Вантажити менше ми не могли, тому що друга пара відразу піднімала шум, а конвойний погрожував доповісти кому слід.

Хлопця, однак, необхідно було підтримати, коли не ділом, то хоч словом. При навантажених ношах це було абсолютно неможливим, а на зворотному шляху — цілком. Та й відходили ми метрів на триста від смердючого люка і від конвойного, так що говорити було можна.

— Чуєш, артилерія, тобі ще скільки сидіти? — Почав я після того, як ми вивалили перші ноші під стару яблуню.

— Все, я вже відсидів, — мляво відповів він, — коли тільки сьогодні Дії не заробимо.

— Щасливий ти! Чуєш, бог війни, а тобі до золотих погонів багато ще?

— Все уже.

— Як все? — Не втямив я.

— А так, все. Наказ вже три дні як в Москві. Підпише міністр сьогодні — ось тобі й золоті погони; а можливо, він завтра підпише, значить, я завтра офіцером стану.

Тут я ще раз йому щиро позаздрив. Мені-то ще два роки марудитися. Два роки — це настільки багато, що я ще, на відміну від багатьох своїх друзів, не почав відлік годин і хвилин до випуску. Я ще тільки дні рахував.

— Щасливий ти, артилеристе, з губи прямо в баньку та на випускний вечір. Таланить же людям!

— Коли Дії не отримаємо, — похмуро перебив він.

— У цьому випадку амністія оголошується.

Він нічого не відповів — можливо, тому, що ми наближалися до мордатого конвойного.

Другий рейс для артилериста виявився важчим, ніж перший: він ледве доплентався до перших дерев, і поки я перекидав ноші, він усім тілом прихилився до шкарубкого стовбура.

Хлопця потрібно було підтримати. Два козиря я вже кинув даремно: ні близький випуск з училища, ні близьке звільнення з губи його не порадували. У мене залишалася єдина надія підняти його душевний стан на належний рівень. І я вирішив підкинути йому думку про світле майбутнє, про комунізм!

— Чуєш, бог війни.

— Чого тобі?

— Чуєш, артилерія, ось важко нам зараз, а прийде час, будемо і ми жити в таких ось райських умовах, в комунізмі. Ото життя ж буде! А?

— Як жити? З ношами лайна в руках?

— Та ні ж! — Його душевна черствість засмутила мене. — Я кажу, настане час, і будемо ми жити ось в таких райських садах, в таких ось дивних маленьких містечках з басейнами, а навколо сосни столітні, а далі — яблуневі сади. А ще краще — вишневі. Чуєш, поезії ж скільки... Вишневий сад!

— Дурень ти, — втомлено відповів він, — дурень, а ще розвідник.

— Це чому ж я дурень? Ні, ти постривай! Це чому ж я дурень?

— А хто ж, по-твоєму, лайно при комунізмі тягати буде? Тепер мовчи, наближаємося.

Питання це, таке просте і задане таким глузливим тоном, торохнуло мене ніби обухом по загривку. Спочатку воно не здавалося мені нерозв’язним, та це було перше в моєму житті питання про комунізм, на яке я не знайшов відразу, що відповісти. До того все було абсолютно зрозумілим: кожен працює як хоче і скільки хоче, за своїми здібностями, отримує ж що хоче і скільки хоче, тобто за потребою. Було ясно, що, припустимо, один бажає бути сталеваром — будь ласка, працюй на благо всього суспільства і на своє благо, звичайно, бо ти рівноправний член цього суспільства. Захотів бути вчителем — будь ласка, всяка праця у нас в пошані! Захотів бути хліборобом — що може бути більш почесним, ніж годувати людей хлібом! Захотів в дипломати — шлях відкритий! А хто ж буде вовтузитися в каналізації? Невже знайдеться хтось, хто скаже: так, це моє покликання, тут моє місце, а на більше я не здатний? На острові Утопія цим займалися раби і арештанти, як ми зараз. Однак при комунізмові ні злочинності, ні тюрем, ні губи, ні арештантів не буде, бо немає чого чинити злочини — все безкоштовно. Бери, що хочеш, — це не злочин, а потреба, і всі будуть брати за своєю потребою, це основний принцип комунізму.

Ми перекинули треті ноші, і я переможно заявив:

— Кожен буде чистити за собою! А крім того, машини будуть!

Він з жалем подивився на мене.

— Ти Маркса читав?

— Читав, — запально відрізав я.

— Пам’ятаєш приклад про шпильки? Коли робить їх одна людина, то три штуки в день, а коли розподілити роботу серед трьох — один дріт ріже, інший заточує кінці, третій хвостики ладнає — то вже буде триста шпильок в день, по сто на брата. Це поділом праці називається. Чим вищий ступінь поділу праці в суспільстві, тим вищою є його продуктивність. У кожній справі має бути майстер, віртуоз, а не аматор, не дилетант. А тепер уяви собі хоча б місто Київ, і як півтора мільйони його мешканців, кожен для себе, каналізацію прокладають і у вільний від громадської діяльності час чистять її і підтримують в справному стані. А тепер про машини. Маркс пророкував перемогу комунізму в кінці XIX століття, проте тоді не було таких машин, значить, і комунізм був в той час неможливий, так? Зараз також немає таких машин, це означає, що зараз комунізм також неможливий, так чи ні? І поки таких машин немає, хтось мусить копирсатися в чужому лайні, — а це, вибачте, не комунізм. Припустимо, коли-небудь зроблять такі машини, однак комусь же доведеться їх налаштовувати і справляти, а це також, напевно, не дуже буде приємним; невже у когось буде і справді потреба все своє життя займатися тільки цим? Ти ж підтримуєш теорію Маркса про поділ праці? Чи ти не марксист?

— Марксист, — промимрив я.

— Наближаємося, тому ось тобі кілька додаткових питань для самостійних роздумів. Хто при комунізмі

1 ... 8 9 10 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіді визволителя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповіді визволителя"