Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сліпий василіск 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліпий василіск"

248
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліпий василіск" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 57
Перейти на сторінку:
із рівним…

Від його хрипкого сміху засмикали вухами його товариші, які преспокійно сопіли в сні.

Ранком нечітке передчуття катастрофи реалізувалося. Двері барака відчинилися, але тільки ледь-ледь, випускаючи в’язнів невеликими групками; зовні долинали крики. У них не було ні болю, ні жаху, але вони були на диво гучними, Дим не міг уявити собі обставини, за яких його безтурботні товариші могли б так рвати собі глотки. Сам би він хотів залишатися в бараці до останнього, але це виявилося неможливим, його виштовхнули назовні, він замружився, засліплений сонячним ранком…

Його групу — трьох самців, двох самок і ту саму дівчину — заштовхнули до вузенького загончику. Хазяїна не було видно, але його присутність угадувалася; товариші Дима дивилися в землю або прямо перед собою, а він — він підняв голову і побачив.

Хазяїн вихопив із загону одну із самок. Звичним рухом, майже не докладаючи зусиль, затис її поміж колін; не звертаючи уваги на крики, вправно зв’язав руки і ноги. Почулося тихе стрекотіння, в усі сторони полетіли клапті шерсті; Хазяїн водив і водив стрекотливим пристроєм, поки самка не стала голою і рожевою, наче кишка, тоді Хазяїн розв’язав її і перекинув у сусідній загін. І потягнувся за наступним, і вихопив самця, який стояв поруч із Димом…

* * *

Він майже нічого не пам’ятав.

Голих і тремтячих, їх заштовхнули до барака. Здається, у довгих шухлядах горами лежала прекрасна їжа, і здається, його товариші, забувши про шок, взялися до їжі; Дим лежав у кутку, не в змозі піднятися на ноги.

…Коли Хазяїн затис його між коліньми і включив свою пекельну машинку, Дим закричав. Він хотів звернути на себе увагу Хазяїна, розчулити його совість, зупинити його, зрештою… Хазяїн гаркнув; Дим зустрівся очима з його поглядом і обм’як. І не здригнувся навіть тоді, коли його почали стригти.

Далі усе залишилось у пам’яті уривками.

І ось тепер він бачив тонкі ноги, які ступають по несвіжому вже сіні, чув хрускіт травинок під час жування — і водночас нісся нагору схилом, утікаючи від вовків, що його переслідували. Дивився на сухе суцвіття перед очима, шматочок корму, що вивалився з переповненої годівниці — і бачив ромашку, намальовану на білій стіні. Бігти… Повернутися… вовки. Що може бути гіршим, ніж жити як тварина? Жити як домашня тварина…

На підлогу лягла смуга світла. Відчинилися низькі двері; Дим напружилися — і знову обм’як. Навіть якщо все стадо піде прямо на бойню — він не зробить ні кроку. В усякому разі, ні кроку вбік…

У дверях стояв, скорчившись удвоє, Хазяїн. Дивився на людей, а ті не звертали на нього ніякісінької уваги. Дим лежав у темному кутку.

— Діва Донна, — сказав Хазяїн, і Диму здалося, що в нього заклало вуха. — Діва… Донна.

Ніхто не повернув голови. Всі продовжували жувати.

— Діва… Донна, — повторив Хазяїн, ніби сам собі дивуючись. — Хто тут… Діва Донна? Встань і підійди…

Жодного руху; отара втамовувала голод, і на обличчі Хазяїна позначилося розчарування навпіл із полегшенням. І двері стали зачинятися.

А в останню секунду — промінь світла на підлозі вже зовсім станув — погляд людини в дверях упав на іншу людину, у кутку, яка намагалася — і не могла — піднятися.

* * *

«…Але втеча відкрилася. Хазяї, незадоволені Лідером, хотіли обстригти його і відправити на бойню — але втрутився найголовніший Хазяїн. Він сказав: Лідер має рацію. Нехай йдуть; може, у них щось і вийде. Й дав їм із собою їжу і пиття, досить технологій і матеріалів, щоб заснувати свою Цивілізацію… Тільки зброї, щоб убивати інших, Хазяї не дали, а Лідер не взяв із собою…

Лідер і ті, хто пішов із ним, стали жити на кордоні кормних степів і кам’янистих передгір’їв. Вони заснували цивілізацію, встановили закони і стали жити в злагоді з ними… Вони стали плодити дітей, тих, які не знали, хто такі Хазяї. Вони стали вчити їх наукам, щоб діти вміли будувати будинки, і робити предмети, і використовувати технології…

Але прийшли вовки, яких спокушала легка здобич… Тоді ті, хто прийшов із Лідером, пошкодували про своє рішення. Але не всі. В них був вогонь, зброя, і в них була рішучість оборонятися. Здобич не була легкою, і вовки відступили. Але не назавжди».

(«Сказання про Лідера»).

Частина друга

* * *

…Після примарного простору, у якому жили Хазяї, світ під сонцем здався Диму дуже маленьким, зате надійним і яскравим. Він вийшов рано вранці і до заходу йшов зеленим, ситним пасовищем. Йшов, не піднявши з землі ні травинки, тільки зрідка затримуючись біля круглих рукотворних озер, щоб утамувати спрагу. Декілька разів на обрії з’являлися отари — ті отари, які спокійно паслися і раділи життю; Диму доводилося переборювати майже фізіологічне прагнення бути серед собі подібних. Він знав, що, загубившись серед тих, які жують, відпочивають, паруються, зможе нарешті зітхнути з полегшенням, розслабитися, забутись хоч ненадовго — і хоч Дим прекрасно розумів ціну такому відпочинку, спокуса все-таки була великою.

Ніби риба, викинута на берег, думав Дим, бредучи між волотками квітучих трав. Луска сохне, риба не може без води… вона згідна на будь-яку калюжу — аби плисти. Ми у своєму стаді як риба у воді…

А Хазяї або народилися на суші, або давно вийшли з води, думав Дим. Нам ніколи не зрозуміти один одного.

(Те, що називалося світом Хазяїв, спершу уявлялося йому чимось на кшталт величезної, вкритої туманом кухні, де майже нічого не видно, тільки чути стукіт ножа об стільницю, гудіння вогню в печі, та час від часу зрине крізь мутну завісу чиєсь плече, чиєсь одиноке око чи напівголе, вкрите ріденькими волосками підборіддя.

Тоді він гірко пошкодував, що подався в подорож. Він пошкодував, що зважився на зустріч із Хазяями; він зрозумів, що правду шепотів його безіменний родич з панічним: «Не ходи на захід!»

При зустрічі з вовком людину поневолює страх неминучої смерті. Довгий час Дим вважав, що гіршим не може бути нічого.

Але при зустрічі з Хазяїном наступає ватяна покірність, яка пробирає до кісток. Бажання витягнути шию — щоб довгій, з дуже рухливими пальцями хазяйській руці було зручніше провести ножем.

І це виявилося гіршим за будь-який страх.)

Тепер Дим ішов степом. На різній висоті гойдалися суцвіття — білі парасольки, жовті волотки, які пахнуть медом, сині кульки, що пахнуть так, що втрачаєш розум. Він йшов туди, де живуть його одноплемінники — його незбагненні родичі, що наважилися поставити

1 ... 8 9 10 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпий василіск», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліпий василіск"