Читати книгу - "Вибрані вірші"

Змінюю думку

Ти не можеш спати

На сходинках байдужих

Безкінечно

Між квіткою і плодом

У просторі

Між квіткою і плодом

Ти шукаєш сон

Перша паморозь

І ти мене забуваєш.

Змінюю думку

Ти смієшся пустуєш ти жива

Й допитлива — пустеля оживе для тебе

Я вірю.

Кінець

Ніколи я не міг тебе забути

Ми не розлучимось ніколи

Треба убезпечити

Сніг сільський розбиті жорна

Гідну смерть

День ясний змарнований топить зірки

На кінчику єдиного погляду

Того самого споглядання

Треба спалити сфінкса який разюче схожий на нас

І його очі доречні

І його юнги самоти.

Ледь спотворена

Бувай журбо

Привіт журбо

Ти вписана у риси стелі

Ти в очі вписана які кохаю

Ти геть не вбогість

Бо жалюгідні губи зраджують тебе

Коли сміються

Привіт журбо

Кохання тіл палких

Кохання сила

Якого лагідність постала

Як та потвора безтілесна

В очах зневіра

Журба лицем вродлива.

Без кінця-краю

У напрямку мого тіла

Усі дерева всі їхні гілки усеньке їхнє листя

Трава біля підніжжя скель і скопище будинків

Ген море де купається твій погляд

Ці образи щодень

Гріхи й чесноти такі недосконалі

Прозорість перехожих чоловіків на вулицях випадку

І перехожих жінок загнаних твоїми наполегливими

                                                               пошуками

Твої набридливі думки в олив'яному серці на губах

                                                              цнотливих

Гріхи й чесноти такі недосконалі

Схожість згідливих поглядів з очима які ти підкорив

І мішанина тіл знемоги і жаги

І мавпування слів манер думок

Чесноти і гріхи такі недосконалі

Кохання це недовершена людина.

Кінець світу

Андре Бретону

Очі обведені тінню як замки серед румовищ

Безодня ярів між нею та поглядом її останнім

Чудової весняної пори

Коли квіти рум'янять землю

Це зречення усього

А всі бажання інших на її смак

Про що вона навіть не мріє

Її життя ба навіть не її життя

Її безжурні груди і чоло не знає

Як затято її волосся хвилясте заколисує його.

Слова які слова чорний або Севенни

Бамбук дихати або жовтець

Говорити це ступати її ногами

Її руками ковдру дряпати як умираючий

Очі відкриті без ключа

Без зусилля ось тобі рот і вуха

Пляма крови це не зморене сонце

Не блідість ночі безсонної яка минає.

Свобода ще незбагненніша відвідин лікаря

Того лікарчука котрого свічка у пустелі

Ледь блимає аж на самому денці дня

Вічність почалася й закінчиться разом із ліжком

Але до кого ти говориш якщо не знаєш

Якщо не хочеш знати

Якщо ти вже не знаєш

То бодай з поваги

Скажи що ж воно таки значить говорити.

З книжки

«ЯК ДВІ КРАПЛІ ВОДИ»

(1933) 

З усього того що я розповів про себе

З усього того що я розповів про себе що ж залишилось

Я зберіг скарби фальшиві у порожніх шафах

Безпотрібний корабель єднає моє дитинство з моєю тугою

А мої ігри з утомою

Від'їзд з химерами моїми

Шторм з малими арками ночей де я самотній

Острів без тварин з тваринами що я люблю

Жінку покинуту із жінкою завжди новою

Схильною до краси

Єдина реальна жінка

Тут деінде

Даруючи мрії відсутнім

Її рука простягнута до мене

Її зображення в моєму

Я всміхаючись вітаюсь

Ніхто не має й гадки про невігластво

Проте невігластво горує

Так я жив надіями

Тепер розчарувавсь в усьому

В житті в коханні в забутті у сні

У силах слабкостях

Мене вже не впізнати

Мої ім'я і тінь — то чорні маски.

З книжки

«ТРОЯНДА ДЛЯ ВСІХ»

(1934)

Стільки мрій у повітрі

Стільки мрій у повітрі

Стільки вікон в бруньках

Стільки майбутніх жінок

Стільки скарбів-дітей

А правосуддя вагітне

Найніжнішими чудесами

Найчистішими доводами

А проте

В цьому світі щасливці батогами виляскують

Сміх до безтями

Сльози до втрати життя

Очі рот як зморшки

Скрізь плями чесноти

І пітьма серед білого дня.

Збавляти час

Дитина видирається на чоловіка

Який каже молодий каже самотній

Як білий аркуш

Бо все має силу новизни

Дитина криком кричить звичайним відлюдникам

Втягнуті болісно

В довгі артерії пітьми

Вона намагається кричати

Але її крик схожий на холодну бомбу вибуху якої

                                                                 не чути

Схожий на бомбу сліз яких не видко що вони течуть

Дощ сподівання дощ потуги

Великий смертоносний дощ

З подробленого збіжжя як із глеків

На мою лють

Я завжди легковажу своєю долею

Дівчинка з шовковими грудьми Невже я постарів

Полудень північ я засинаю я просинаюсь

Пестячи так ніжно

Красиву доброчесну видру

Котра протистоїть усім рибам.

Відважуватися і надія

Коли пелікан

Стіни будинку схожі одна на одну

Дитячий голос відповідає

Так як пшенична зернина і чоботи-скороходи

На одній із стін висять родинні портрети

Мавпа до безкінечности

На іншій — двері ця картина мінлива

Куди я власне і проникаю

Перший

Потім міркують під лампою

Про дивне зло

Що творить божевільних і геніїв

Дитина має знання

Таємні порохи які вона приносить здалеку

І які торкаються її заплющених очей

Маленький бідолашний янгол казала мати

Тим голосом матерів що менш вродливі за своїх дочок

І ревниві

Віолетта мріяла про молочні ванни

Гарні сукні свіжий хліб

Про гарні сукні чисту кров

Одного дня батьків не стало

У садах юности

З'являться незнайомі

Всі незнайомі

Чоловіки задля яких вона завжди уся нова

І перша

Чоловіки задля яких відмовляються від себе

Чоловіки задля яких немає дівчини-особи

Віолетта мріяла зруйнувати

І зруйнувала

Жахливий гадючник кревних зв'язків.

Я не припиню

щоб так говорити не говорячи про тебе і все-таки я з цим завжди швидко кінчав із головним

Коли світанок випускає пазурі

На першому лісистому узгірку

Що відбиває лиш тремтіння

Безодня відкривається небес

Коли твоя сукенка розгортається цілком

Вгортаючи у сяйво твоє ніжне тіло

Дарує твої перса лискучі і покірні

Які ще не спізнали боротьби

Немов жовтці плямисті

У розпалі рокованих потьмарень

Чи горностай принесений у жертву

Або коли лице твоє стає бентежним

Що я люблю в лиці твоєму — це появу

Палаючої лампи серед дня.

Maн Рей

Буря сукні яка налітає

Потім тіло просте безхмарне

То ж прийдіть розкажіть про всі ваші принади

Ви хто має свою