Читати книгу - "Чорнильна кров"

На вулиці спалахнули перші зірки.

Відразу, як Мо змайструє для них скриню. Скриня для її улюблених книжок заповнена по самі вінця. Вона червона, як дикий мак. Мо саме відсвіжив фарбу. Скриня для записників має бути іншого кольору, найкраще зеленою, як хаща. Накидки вартових у замку Тлустого князя також зелені?

Міль вдарилася об шибку і нагадала Меґі про блакитношкірих фей та найкращі Резині оповідки про фей: як вони зцілили обличчя Вогнерукого, коли Баста його порізав. Це була подяка за те, що Вогнерукий звільняв їхніх сестер з дротяних кліток, в які тих зачиняли гендлярі, продаючи чарівні створіння на ярмарках як талісмани. Далеко в хащу він через це… Досить!

Меґі притулила чоло до холодної шибки.

Досить.

«Я віднесу їх у майстерню Мо, — подумала вона, — негайно. І коли він повернеться, попрошу зробити новий записник — для історій про цей світ».

Дещо вона вже почала писати: про садок Елінор та її бібліотеку, про замок біля озера. Колись там жили розбійники, Елінор їй розповідала про них, завжди з багатьма кривавими подробицями, Даріус аж забував сортувати книжки, його очі збільшувалися від страху за грубими скельцями окулярів.

— Меґі, вечеря!

Голос Елінор загримів по сходах. У неї дуже потужний голос. Гучніший, ніж протитуманна сирена «Титаніка», казав Мо.

Меґі зіскочила з підвіконня.

— Вже йду! — гукнула вона крізь двері.

Тоді знов забігла до своєї кімнати, зняла записники з полички, один за одним, поки руки ледве їх утримували, і, балансуючи з ними по коридору, занесла в кімнату, де Мо облаштував бюро. Колись, як вона, Мо і Вогнерукий зупинилися в Елінор, то була спальня Меґі. З вікна цієї кімнати видно всипаний галькою майданчик перед будинком, ялинки, великий каштан і сіре комбі Елінор. Воно стояло там за будь-якої погоди, тому що бабця Меґі вважала, що автомобілі, якщо їх розпещувати гаражами, швидше іржавіють. Коли вони вирішили остаточно оселитися в Елінор, Меґі захотіла вікно, крізь яке видно садок. І ось тепер Мо в оточенні колекції старих путівників залагоджує паперову роботу в колишній спальні Меґі. Тоді Меґі ще не була в Каприкорновому селі, в неї ще не було матері, вона майже ніколи не сварилася з Мо…

— Меґі, де ти там? — Голос Елінор ставав нетерплячим. Віднедавна в неї болять руки й ноги, але вона не хоче йти до лікаря.

(— Що мені робити? — її єдиний коментар. — Хіба вони придумали пігулку від старості?)

— Вже спускаюся! — крикнула Меґі й обережно поклала записники на письмовий стіл. Дві книжки сповзли зі стосу і мало не перекинули вазу з осінніми квітами, яку Реза поставила перед вікном. Меґі впіймала її, і вода не вилилась на рахунки та чеки за бензин. З вазою в руці, пальцями, липкими від квіткового пилку, дівчина стояла перед вікном і раптом біля дороги між деревами побачила постать. Її серце затріпотіло, і ваза вислизнула з пальців.

Ну ось і доведено: Мо таки має рацію.

— Меґі, витягни голову з цих книжок, бо скоро не розрізнятимеш реальності і вигадки!

Він дуже часто повторював ці слова, і от вони справдилися. Вона саме думала про Вогнерукого — і ось вночі на вулиці хтось стоїть, так само нерухомо, як і тоді, коли він чекав перед їхнім будинком, такий самий нерухомий, як і ця постать там…

— Меґі, чорт забирай, як довго тебе кликати? — захекалась Елінор. — Чого ти там стоїш як укопана? Ти що, мене не… Хай же йому біс, хто це там?

— Ти теж його бачиш? — Меґі відлягло від серця, і дівчинка мало не повисла у тітки на шиї.

— Авжеж.

Постать швидко пробігла по світлій гальці, на ногах не було взуття.

— Це ж той хлопчина! — Голос Елінор не йняв віри. — Той, що допоміг Сіркодзьобу вкрасти в твого батька книжку. Ну в нього і нерви отак тут з'являтися. Він виглядає досить виснаженим. Він думає, я його впущу? Напевно, і Сіркодзьоб тут.

Елінор стурбовано підійшла до вікна, а Меґі вже вибігла за двері. Дівчинка перестрибнула сходинки і бігла вестибюлем. Реза йшла по коридору до кухні.

— Резо! — крикнула Меґі. — Фарид прийшов. Фарид!

Фарид

Він був упертий, як мул, хитрий, як мавпа, і спритний, як заєць.

Луї Перґо. Війна ґудзиків

Реза повела Фарида в кухню і відразу заходилася коло його ніг. Порізані й закривавлені, вони виглядали жахливо. Реза промила їх і заклеїла пластиром. Фарид ледве розповідав, його язик видавався ватяним від утоми.

Меґі з усіх сил намагалася не витріщатися на нього. Він і досі трохи вищий за неї, хоча з останньої зустрічі вона дуже виросла… Це була ніч, коли він втік з Вогнеруким, з Вогнеруким та книжкою… Вона не забула його обличчя, як і не забула день, коли Мо вичитав його з історії. «Тисяча і одна ніч». Вона не знала жодного хлопця, який би мав такі гарні очі, майже як у дівчини, і такі чорні, як і волосся (зараз воно коротше, ніж тоді; з такою зачіскою він виглядає дорослішим). Фарид. Меґі відчула, як вуста насолоджуються його іменем. Дівчина швидко відвела погляд, коли хлопець звів на неї очі.

Елінор безперестанку витріщалась на Фарида і не соромилася цього. Вона втупилася на нього вороже, як дивилася на Вогнерукого, коли той сидів за її столом і годував куницю хлібом і шинкою. Фаридові вона навіть не дозволила взяти куницю до хати.

— Нехай тільки з'їсть бодай одну птаху в моєму садку! — сказала вона, коли куниця пострибала по світлій гальці, і замкнула двері на засув, наче Ґвін міг відчинити двері.

Фарид крутив у пальцях коробку сірників і розповідав.

— Подивись-но! — прошепотіла Елінор Меґі. — Справжнісінько як Сіркодзьоб. Тобі не здається, що Фарид дедалі схожіший на нього?

Меґі не відповіла. Вона не хотіла пропустити жодного слова з Фаридової розповіді. Вона хотіла дізнатися про повернення Вогнерукого додому, про іншого читця і його собацюру, про шипляче створіння (можливо, це великий кіт з хащі) і те, що Баста кричав услід Фариду: «Біжи-біжи, я все одно тебе дістану, чуєш? Тебе, Вогнежера, Чарівновустого та його гарненьку доньку і старого, який написав ці прокляті слова! Я вас усіх повбиваю. Одного за одним!»

Фарид розповідав, а Резин погляд увесь час зупинявся на брудному клаптику паперу на столі. Реза наче боялася, що слова на ньому знову перетягнуть її в Чорнильний світ. Коли Фарид повторив Бастину погрозу, Реза обняла Меґі. А Даріус, який весь цей час мовчки