Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Метаморфози, або Золотий осел 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метаморфози, або Золотий осел" автора Луцій Апулей. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 83
Перейти на сторінку:
я, безталанний, викручуюсь, удавшись до якогось наспіх вигаданого жарту, і повертаю розмову на інший предмет. — Чому б нам не вийти звідси, — кажу, обнявши його, — раннім ранком приємно мандрується. — Не чекаючи відповіді, підхоплюю свій клунок, і, розрахувавшись з трактирником за нічліг, ми рушили.

18. Пройшли ми чималий шмат дороги, а тим часом зійшло сонечко і своїм сяйвом усе довкруг освітило. Тоді я уважно і з цікавістю починаю розглядати шию свого товариша, зокрема те місце, куди встромили йому, я ж виразно бачив уві сні, меча. І подумав собі: — Йолопе, здорово, видно, напився ти, що тобі такі страхіття привиділись! Сократ же коло тебе, неушкоджений, здоровий. Де ж та рана, де губка? Де, нарешті, поріз, такий глибокий, такий свіжий? — Перегодя, звертаючись до нього, кажу: — Цілком слушно твердять досвідчені лікарі, що обжерливість і пияцтво наганяють на людей прикрі і страхітливі сни. Таке, приміром, було й зі мною. Вчора, не знаючи міри в вині, я провів жахливу ніч, мені марилось щось дивне, привиджувались потворні страховиська, так що й досі здається, немовби я весь залитий і забруднений людського кров'ю. — На це він, посміюючись, відказує: — Чи кров'ю, це ще невідомо, а сечею, то ти весь просяк. Щоправда, і мені снилося, ніби мене мордували. Бо і горло боліло, і мав я враження, неначе хто серце в мене з грудей виривав. Навіть і тепер душно мені, коліна трясуться, хода невпевнена, і я не проти того, щоб перекусити для зміцнення сил. — Згода, — кажу, — ось тобі готовий сніданок! — 3 цими словами я знімаю з пліч дорожню торбу і швидко даю йому хліб із сиром. — Сядьмо, — запрошую, — біля оцього платана.

19. Так ми й зробили — посідали, і я накинувся на їство, позираючи, як мій товариш хапливо уминає скибку за скибкою. Раптом помічаю, він зовсім ослаб, зблід. Обличчя стало як у мертвяка; а відкушений шматок хліба, хоч був і малесенький, від страху (тут постали перед очима нічні відьми) застряв у мене в горлі і ні туди, ні сюди. Та й те, що не було перехожих, збільшувало мою тривогу, бо хто повірить, що один із двох подорожніх загинув без участі другого? Тим часом Сократ, як тільки наситився досхочу, відчув нестерпну спрагу. Мабуть, тому, що з'їв більшу частину пречудового сиру. Неподалік від платана текла спокійна річка, немов тихий ставок, ясна, як срібло або скло. Тим-то звертаюсь до Сократа з такою порадою: — Піди заспокой свою спрагу кришталевою водою із річки. — Він схоплюється, швидко знаходить зручне місце на березі, стає на коліна і жадібно нахиляється до води. Але не встиг торкнутись краєчком губ вологи, як на його шиї відкривається широка й глибока рана, з рани випадає, губка й витікає цівка крові. Неживе тіло покотилося б у річку, якби я не втримав його за ногу й не витяг на високий берег. Там, оплакавши похапцем бідолашного, закопав його в піщану землю біля річки. Сам, страшенно переляканий, тремтячи за свою шкуру, я кинувся тікати бездоріжжям і пустинними шляхами, немовби і справді в мене на совісті вбивство людини; тож відрікся я від батьківщини й родинного дому, пішов на добровільне вигнання. Тепер живу в Етолії, де й одружився вдруге.

20. Таке розповів нам Арістомен. Але його супутник, який з самого початку з недовірою ставився до розповіді, озвався: — Тьху! Чи чув хто більшу небилицю, нікчемнішу брехню? — І він звернувся до мене: — А ти, судячи з одягу й поведінки, освічена людина, віриш такій бредні? — Я, — відказую, — нічого не вважаю неможливим: що Доля присудить людині, повністю здійснюється. Адже й зі мною, з тобою, та й з усіма людьми трапляються дивні і просто неймовірні речі. Якщо розповісти, ніхто не повірить із тих, хто цього не пережив. Я, клянусь Геркулесом, вірю цьому чоловікові і щиро вдячний йому за те, що він розважав нас дотепною, цікавою розповіддю: завдяки йому я й не зоглядівся, як подолав втомливу дорогу. Та й мій коник, гадаю, радий-радісінький такій послузі, бо, не змучивши його, я добрався аж до самих воріт міста скоріше на своїх вухах, аніж на його спині.

21. І тут настав кінець нашій розмові та спільній подорожі. Мої два супутники повернули наліво до найближчої садиби, а я зайшов у перший зустрічний заїзд і спитав там літню хазяйку, чи не Гіпата оце місто? Вона підтвердила. Тоді я почав розпитувати, чи не знає вона часом Мілона, одного з найзнатніших тутешніх громадян. Вона «засміялася та й каже: — Справді-бо, першим громадянином вважається тут Мілон, його дім за мурами міста, перший скраю. — Жарт жартом, тітонько, але скажи, будь ласка, що він за один і де живе? — Бачиш, — каже, — он крайні вікна, що на місто дивляться, а з другого боку двері виходять у найближчий провулок? Ось там і живе Мілон, людина грошовита, казковий багатій, але разом з тим горезвісний скупердяй, відомий як найпослідуща падлюка, бо займається прибутковим лихварством, бере в заставу золото і срібло. Цей брудний скупій живе в нужденній халупі відлюдно разом, із жінкою, яка розділяє з ним його жалюгідне животіння». Тримає він лише одну-єдину служницю і ходить у дранті, як жебрак. — На це я мало не впав зо сміху, подумавши собі: — Завбачливо потурбувався про мене мій дорогий Демея, доручивши мене в час подорожі такому чудовому чоловіку. В його гостинній хаті не доведеться мені боятись ні диму з вогнища, ні кухонного запаху.

22. З такими словами підходжу до будинку, до якого було вже рукою подати, і починаю барабанити в міцно зачинені двері. Довелось довгенько почекати, поки нарешті вийшла якась дівчина: — Гей ти, окаянний, — гримнула на мене, — чого так грюкаєш у двері? Лід яку заставу хочеш позичити гроші? Хіба. не знаєш, що ми в заставу приймаємо лише золото і срібло? — Ти могла б і ввічливіше поводитись, — я на те відповідаю, — не за позикою прийшов я, скажи краще, чи застав я вдома твого господаря? — Звичайно, — відповідає, — а навіщо він тобі потрібен? — Маю для нього листа від Демеї з Корінфа. — Зараз доповім йому, — каже, а ти почекай тут на мене. — 3 цими словами грюкнула дверима й пішла геть. Повернувшись перегодя, сказала: — Господар просить.

Входжу і бачу, що господар лежить на невеличкому тапчані ї збирається обідати. Біля його ніг сидить якась жінка, стіл був накритий, але ще страв не подано. — Ось, — каже, — чим можу тебе угостити. — Чудово, — відповідаю я і вручаю йому листа

1 ... 8 9 10 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози, або Золотий осел», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози, або Золотий осел"