Читати книгу - "Наказано вижити"

У Мюллера були інформатори, тісно зв'язані з Ватіканом, і він знав, що син Бормана, двадцятирічний Алоїз, мав ось-ось прийняти сан священика, що суперечило духу нацистської моралі. Проте він не був відступником, а дістав санкцію Гітлера на такий крок; Мюллер здогадувався, що рейхслейтеру вдалося лагідно переконати фюрера в тому, що хлопчик «жертвує світською кар'єрою» для того, щоб втертися в кола клерикалів, близьких до папи, в ім'я ідеї націонал-соціалізму і аж ніяк не всупереч їй.

І лише наприкінці березня до Мюллера дійшла інформація, яка остаточно переконала його в тому, що Борман готує таємні канали для переміщення по світу найвірніших йому членів НСДАП, вважаючи, що для цього він зможе використати зв'язки з деякими священиками Ватікану з тамошнього відомства закордонних справ, які контактували з Берліном, починаючи з тридцять третього року, коли Гітлер ще тільки-но прийшов до влади.

Мюллер намагався з'ясувати, як Борман вибудовує свої таємні канали переміщення, але рейхслейтер умів берегти таємницю. І все-таки Мюллерові пощастило одержати дані, що ряд функціонерів НСДАП, акредитованих при посольствах у нейтральних країнах, веде активну роботу, пов'язану з можливістю нелегальних переміщень по світу всіх тих, кого можуть оголосити військовими злочинцями.

І тоді він дав зрозуміти Борманові, що знає набагато більше.

— Ну то й що? — запитав рейхслейтер, не підводячи на Мюллера очей. — Припустимо, що мої люди справді ведуть таку роботу. Ви підозрюєте когось із них у нечесній поведінці? В користолюбстві? Вони приховують від мене факти? Брешуть?

«Коли ж він почне говорити зі мною відверто? — подумав Мюллер. — Він завжди недоговорює, завжди чогось побоюється, нікому не вірить… Тоді навіщо він запросив мене бути з ним у всіх його починаннях? Навіщо він після зустрічі з Штірліцом казав про необхідність постійного співробітництва, щоб координувати спільні дії? Коли він зрозуміє, що не можна не вірити один одному? Коли він почне говорити правду?»

— Я нікого ні в чому не підозрюю, рейхслейтер, особливо, коли йдеться про ваших людей. Просто я думаю, що вам не з руки займатися технічними питаннями — навіть якщо вони стосуються такої важливої справи, як доля функціонерів НСДАП. Техніка — все-таки справа техніків, подібних до мене, а не політиків… Ваші недоброзичливці, коли дізнаються про це, неодмінно звинуватять вас у пораженстві; скажуть, що вже є відділ закордонних організацій НСДАП на чолі з Боле, навіщо дублювати організацію; більшовиків розіб'ють під Берліном, перемога близька і таке інше… А моя фірма має право просити санкцію створити запасний таємний центр, який дасть нам змогу — в разі трагічного закінчення битви — врятувати сотні тисяч вірних борців націонал-соціалізму. Я замотивую таку необхідність тим, що серед ряду наших дипломатів і військових існує думка про можливість сепаратного миру; такі відщепенці не мають права бути без нагляду за кордоном; конче потрібно негайно кинути за рубіж моїх людей, які стежитимуть за мерзотниками в будь-якому куточку світу, щоб покласти край їхнім злочинним намаганням… Я навіть ладен для цього попросити в Шелленберга якісь там дані про те, що, мовляв, у Латинській Америці зріє зерно повстання проти янкі; це, гадаю, зацікавить фюрера — наступальний аспект, а йому таке зараз мов бальзам на рани…

— А що? — Борман почесав мочку вуха. — Хороша пропозиція. Складайте меморандум, я постараюсь переконати фюрера в розумності такої пропозиції… У вас є прикидки?

— Я вже відрегулював канали для таємного переміщення потрібних людей з рейху в безпечні місця. В Європі є готелі, які можна взяти даром; в портах Латинської Америки стоять яхти без хазяїв, їх можна придбати за півціни у далеких родичів… У мене все готове, але мені потрібна санкція на дії; ви ж розумієте, що активність моїх людей за кордоном зразу ж помітять резиденти Шелленберга, отже, Гіммлер поставить мені запитання: з якою метою? для кого? хто санкціонував?

— Ну, а якщо два перших запитання із названих вами трьох спочатку поставлю вам я?

— Відповідаю… Вам — відповідаю… В моєму розпорядженні тепер сімдесят тисяч чудових документів — паспорти, ліцензії водіїв, нотаріальні свідоцтва — з Парагваю, Аргентіни, Португалії, Іспанії, Єгипту, Сінгапуру, Чілі… Проведено бесіди з сімома тисячами тих членів СС, які становлять інтерес для нашої майбутньої роботи: активні, розумні, молоді, спритні… Щоб випробувати ряд каналів виходу, я санкціонував гру: відправив одного з моїх колег з фальшивим паспортом через усю Німеччину з наказом нелегально пересікти наш кордон з Швейцарією, потім попасти до Італії, пробратися в Рим і поміняти мою фанеру на справжній ватіканський паспорт.

— Хто у вас у Ватікані? — спитав Борман.

— Я можу передати вам списки, я плутаюсь в італійських прізвищах.

— Спасибі. Мені буде цікаво подивитися, я зовсім не інформований про Ватікан, — сказав Борман. (Мюллер знову подумав: навіщо завжди брехати? Яка з цього користь? Адже його син Алоїз у Ватікані). — Продовжуйте, — попросив Борман. — Я слухаю.

— Я попередив цю людину, — зітхнувши, сказав Мюллер, — що в разі провалу — якщо це станеться в рейху, в Швейцарії чи в Італії — я йому не допоможу, відречусь, зраджу, все мусить бути наближене до бойової обстановки…

Мюллер пошарив у кишенях, вийняв зім'ятий бланк міжнародної телеграми, простяг Борману.

— Що це? — спитав той.

— А ви подивіться… Він уже надіслав мені звістку із Буенос-Айреса… На текст не звертайте уваги… Розшифровується це так: «Влаштувався працювати агентом по рекламі в іспанській фірмі «Куелья». Можу придбати два будинки в безлюдному районі біля Пунта-Аренас, де в можливість приймати судна середнього каботажу і підводні човни. Потрібно сорок тисяч доларів. Готовий улаштувати трьох колег. Обмін документів у Ватікані пройшов ідеально».

— Вважаєте, що таким чином можна буде організувати нові резидентури СС повсюдно?

— В Росії — навряд, — хмикнув Мюллер. — А от у Латинській Америці, там, де сильні наші позиції, діло піде.

— Як довго йшов туди ваш молодий колега?

— П'ять місяців.

— Виходить, уже в листопаді минулого року ви почали думати про те, як рятувати ваших людей — після поразки? Чи не занадто рано ви стали ховати рейх?

— Я зрозумів, — сухо відповів Мюллер, — що на рейх чекає похорон, уже в лютому сорок третього, після Сталінграда.

— Ви мені смієте говорити отаке?!

— Рейхслейтер, а ваші люди почали працювати в цьому ж напрямку ще раніше…

— Мої люди були, є і будуть вірні фюреру, який упевнений у перемозі!

Мюллер кашлянув, прикривши рот долонею:

— Я торопію, коли відчуваю недовір'я…