Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Фауст 📚 - Українською

Читати книгу - "Фауст"

358
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фауст" автора Йоганн Вольфганг Гете. Жанр книги: 💙 Драматургія / 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 86
Перейти на сторінку:
class="empty-line"/>

Поет

Ганебне ремесло ганебним буде скрізь

І справжньому художнику не личить.

Та ви, я бачу, завзялись

Нікчемних партачів звеличить.

Директор

Такий докір мені не заболить:

Хто дума путнє щось зробить,

Знарядь шука, як до роботи.

А вам — м'які дрова колоти;

Для кого пишете? Глядіть:

Ось цей з нудоти йде сюди,

Той — за столом по зав'язку напхавшись,

А той (найгірший він завжди) —

Газет усяких начитавшись.

До нас збігаються, немов на маскарад,

Побачити цікаве кожен рад.

Тут дами напоказ з'являються ошатні;

Це теж артистки, лиш безплатні.

Ви дивитесь з поезії висот,

І всі поклонники вам любі;

Погляньте ж ближче на народ:

Одні холодні, другі грубі.

Той по виставі йде у карти грать,

Той зночувати ніч в обіймах у повії;

Чи ж варт для них бентежить мрії

І муз шляхетних турбувать?

Кажу ж вам, лиш пишіть,

Все більш і більш пишіть, —

І зразу шлях до успіху відкритий, —

Людей аби із плигу збити,

Бо трудно їх задовольнить…

Що з вами? З радощів? Чи що болить?

Поет

Іди шукай деінде наймитів!

Ти хочеш, щоб поет занапастив

Свій вищий дар — і пориви, і мрії

Природою натхненного творця!

Чим він чарує всі серця?

Чим він скоряє всі стихії?

Це та гармонія, що лине із грудей

І обійма весь світ — природу і людей.

Коли природа свій починок вічний,

Байдуже прядку крутячи, пряде,

І всіх створіннів гурт негармонічний

Різноголосячи гуде, —

Хто вносить лад усюди живодайний,

Вливає ритм у кожен рух і звук?

Хто всі ті голоси в хорал єднає зграйний,

В акордів голосних врочистий перегук?

Хто каже бурі в пристрасті ревіти,

Зорі вечірній в роздумі сіять?

Хто може всі весняні пишні квіти

До ніг коханої прослать?

Хто лаврові листки спліта в вінок,

Щоб увінчати почестю героїв?

Хто олімпійцям захист і зв'язок?

Поет, людської сили прояв.

Комік

Явіть же нам ту силу сповна,

Хай творчість так у вас іде,

Немов пригода та любовна.

Буває, двох десь випадок зведе,

А там пішли побачення й розмови,

Щасливі сни й пробудження раптові,

Надії хміль і гіркота оман, —

І так незчуєшся, як вродиться роман!

Таку і ви нам п'єсу дайте,

В життя людське чимглибше заглядайте!

Всі так живуть, а бачать так не всі,

Тож покажіть життя у всій красі.

Картини барвні, світло тьмяне

Та іскра правди в млі омани —

І наварили ви пиття,

Що людям скрашує життя.

І йде сюди замріяне юнацтво,

Йому наш твір — чудесне відкриття,

І йдуть сюди вразливі на чуття,

Для них ця гра — переживань багатство.

І кожен тут знаходить щось своє

І бачить те, що в нього в серці є.

Ще здатні всі вони і до плачу й до сміху,

Шанують пориви, із блиску мають втіху…

Хто всього знав, тому попробуй догоди!

Хто починає жить — подякує завжди.

Поет

Верни ж мені той час блаженний,

Коли я жити починав,

Коли пісень потік натхненний

З джерел незглибних виринав;

Коли в туман був світ повитий

І чар закритий в пуп'янки,

Коли барвисті і п'янкі

В лугах веселих рвав я квіти…

Я бідний був — і все я мав,

І правду й вигадку кохав…

Верни ж ті пориви чудові,

І серця жаль, і щастя сни,

І міць ненависті й любові —

Минулу молодість верни!

Комік

Та молодість потрібна лиш,

Як ворог у бою натисне,

Як дівчина, усіх миліш,

Тобі сама на шию звисне,

Як вабить здалеку вінок

Тебе добігти ген до цілі,

Як на умі тобі танок

І пиятика ночі цілі, —

А струни ліри золоті

Рукою вправною торкати,

Назустріч обраній меті

Стежками звинними блукати, —

Це вам, старим, і Бог велів,

І цьому тільки маємо радіть ми,

Бо старість з нас не робить малюків,

Вона лиш застає нас дітьми.

Директор

Покиньте спори й аргументи,

Лишіть докори й компліменти, —

За них нічого не купить;

До діла треба приступить.

Натхнення, настрій — то бридня все,

Сміліші будьте, їх не ждіть.

Коли поетом ти назвався,

Умій натхненням володіть!

Варіть же швидше, друже милий,

Кріпкий напій, що ми ждемо;

Чого сьогодні не зробили,

Те завтра не прийде само!

Отож і дня дарма не гайте,

Як тільки є можливість десь,

За коси враз її хапайте

І вже із рук не випускайте,

Поки свого не доб'єтесь.

Адже яких лише дивацій

Не бачив наш німецький кін!

Тож не шкодуйте ні машин,

Ні чудернацьких декорацій.

Не бракуватиме зірок,

І сонця, й місяця, і неба,

Дамо й води, й вогню, як треба,

І скель, і звірів, і пташок!

Так розміркуйте ж все дотепно,

На сцені всесвіт умістіть

І швидко й бережно пройдіть

Із неба через землю в пекло.

Пролог на небі[16]

Господь, архангели, згодом Мефістофель.

Рафаїл

Могутнім громом сонце грає

В гучному хорі братніх сфер

І путь накреслену верстає

Од первовіку й дотепер.

Цих незбагненних див видіння

Сповняє силою серця,

І, як у перший день творіння,

Величні всі діла Творця.

Гавриїл

Земля із швидкістю страшною

В просторі крутиться-літа,

І райське світло дня чергою

Зміняє ночі темнота.

Хвилює море неозоре

І шумом скелі покрива,

Та сфер стремління вічно-скоре

І гори, й море порива.

Михаїл

Бурхають бурі навзаводи,

Шумлять нестримано кругом

І огортають твердь і води

Таємно-грізним ланцюгом.

Блискоче з хмар руїнний пломінь,

Громам осяюючи путь,

Та всеблагої ласки промінь

Приборкує стихії лють.

Всі троє

Цих незбагненних див видіння

Сповняє силою серця;

І, як у перший день творіння,

Прекрасні всі діла Творця.

Мефістофель[17]

О Господи, ти знов між нас явивсь,

Питаєш, як ідуть у кого справи;

Між челяддю і я тут опинивсь,

Бо ж завше був до мене ти ласкавий.

Не вмію я так компліментів править,

Як ангели, удатні на язик,

Від пафосу мого ти б засміявся навіть,

Коли б ти був од сміху не одвик.

Сонця й світи залишу я в спокої —

Я свідок лиш мізерності людської.

Смішний божок землі не зміниться ніяк, —

Як спервовіку був, так і тепер дивак.

Погано він живе! Не треба

Було б йому давать і крихти світла з неба.

1 ... 8 9 10 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фауст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фауст"