Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » На краю Ойкумени 📚 - Українською

Читати книгу - "На краю Ойкумени"

222
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На краю Ойкумени" автора Іван Антонович Єфремов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 77
Перейти на сторінку:
і взявся за весла. Тесса рвучко повернула голову, і порив західного вітру підхопив її розпущене на знак туги волосся.

Човен швидко відплив, скоряючись сильним ударам весел, а Пандіон не відриваючись, дивився на окаменілу дівчину. Її обличчя було високо підняте просто над оголеним плечем.

Вітер закрив обличчя Тесси її блискучим чорним волоссям, і дівчина не намагалася поправити його. Крізь волосся Пандіонові видно було блискучі очі, розширені ніздрі і яскраві напіврозкриті уста. А волосся, розвіваючись на вітрі, густою пеленою огортало шию. Кінці його завивалися незліченними кільцями на щоці, скроні і високих грудях. Дівчина стояла непорушно, доки човен не відійшов од берега І не повернув носом на південний схід.

Тессі здавалося, що човен огинає мис, а мис, темний і похмурий в тінях низького сонця, висувається зліва в море, поступово наближаючись до човна. Ось він торкнувся чорної рисочки в мерехтливому морі, ось вона зникла за ним.

Тесса, нічого більше не усвідомлюючи, опустилася на твердий вологий пісок.

Човен Пандіона загубився серед незліченних хвиль. Давно вже зник з очей мис Ахелоя, а Пандіон усе веслував що було сили, нібито боявся, що туга змусить його повернутися. Він ні про що не думав, намагаючись змучити себе роботою під пекучим сонцем…

Сонце перейшло на корму човна, — і повільні хвилі набрали кольору темного меду. Пандіон кинув весла на дно. Обережно відштовхнувшись однією ногою, щоб не перекинути вузенького човна, юнак стрибнув у море. Освіжившись, він поплив, штовхаючи човна поперед себе, потім знову забрався в нього і випростався на весь зріст.

Попереду видно було гострий мис, а ліворуч чорнів довгастий острівець, що відмежовував з півдня Калідонську гавань — мету його плавання. Пандіон знову почав гребти, і острівець поволі зростав, підіймаючись з моря. Вершина його розпалася на окремі голчасті крони дерев. Незабаром ряд струнких кипарисів, схожих на темні наконечники велетенських списів, постав перед Пандіоном. Дерева, захищені од вітрів вигнутим скелястим мисом, що підносився з півдня, здіймалися в чисту блакить неба. Юнак обережно повів човен поміж камінням, облямованим слизькими рудуватими водоростями. Рівне піщане дно було ясно видно крізь прозору зеленуватозолотисту воду. Пандіон вийшов на берег, розшукав недалечко від старого, порослого мохом жертовника галявинку з м'якою весняною травою і допив взяту на дорогу воду. Їсти йому не хотілося. До гавані, що заховалася на тому боці острова, було не більш як два десятки стадій.

Юнак вирішив прийти бадьорим і свіжим до власника корабля. Він ліг відпочити.

Надзвичайно яскраво перед заплющеними очима Пандіона виникли картини вчорашнього свята…

Пандіон та інші юнаки селища лежали на траві, чекаючи, поки дівчата закінчать танець на честь Афродіти. Дівчата в легеньких спідницях, зібраних навкруги стану різнобарвними стрічками, танцювали попарно, спиною одна до одної. Взявшись за руки, вони поглядали через плече, ніби кожна з них милувалася кращою своєї подруги.

Сріблястими хвилями в місячному сяйві злітали і падали широкі зборки білих спідниць, смугляві тіла танцюючих дівчат, що мали колір світлого золота, згинались, мов гнучкі стеблини, в такт ніжним і протяжним, сумним і радісним звукам флейти.

Потім юнаки змішалися з дівчатами і почали танець журавля, підіймаючись на кінчиках пальців і широко розкидаючи напружені, мов крила, руки. Пандіон був поруч з Тессою, яка не відводила від нього стривожених очей.

Вся молодь селища була уважнішою до Пандіона, ніж завжди. Тільки сяюче обличчя Еврімаха, закоханого в Тессу, показувало, як він радіє від'їздові суперника, та ще дражнила глузлива Енойє. Пандіон помічав, що всі інші не жартували з ним, як раніше, менше було ущипливих слів — начебто між ним, що від'їжджав, та тими, що залишаються тут, уже пролягла якась межа. Ставлення друзів одночасно виявляло заздрощі і жаль, як до людини, що стоїть на грані великої небезпеки, але разом з тим і виділяється серед усіх інших.

Місяць повільно ховався за деревами. На галявину насунуло широке покривало чорної тіні.

Танці закінчились. Тесса з подругами проспівала Ірескону — улюблену пісню Пандіона про ластівку та весну. Нарешті молодь парами попрямувала стежкою до селища. Пандіон і Тесса йшли позаду всіх, навмисне уповільнюючи ходу. Щойно вони піднялися на гребінь горба перед селищем, як Тесса здригнулася і зупинилася, пригорнувшись до Палдіона.

Стрімкі урвища вапнякових круч, що здіймалися позаду виноградників, відбивали місячне сяйво, наче велетенське дзеркало. Здавалося, над селищем, прибережною рівниною і темним морем стояла прозора завіса сріблястого сяйва, сповнена зловісними чарами та мовчазною тугою.

— Мені страшно, Пандіоне, — прошепотіла Тесса. — Велика сила у Гекати — богині місячного сяйва, і ти вирушаєш у ті місця, де вона владарює…

Хвилювання Тесси передалося Пандіонові.

— Ні, Тессо, не на Кріті, а в Карії[25] владарює Геката, а туди не лежить мій шлях! — вигукнув юнак, ведучи дівчину додому…

Пандіон отямився від мрій. Треба було поїсти і продовжувати путь. Він приніс жертву морському богові і, вийшовши на берег, зміряв свою тінь,[26] переставляючи ступені ніг по її відміченій довжині. Тінь в дев'ятнадцять ступнів показала йому, що не можна баритися — до вечора часу лишалося небагато, треба було поспішати на корабель.

Пандіон, обігнувши на човні острів, побачив білий кам'яний стовп — знак гавані — і почав гребти швидше.

Розділ другий

ПІНЯВА КРАЇНА

Вітер тужливо свистів у жорстких кущах, здіймаючи зернистий пісок. Хребет простягався на схід, наче дорога, насипана невідомими велетнями. Він, вигинаючись, обрамляв широку зелену долину. Гори положистим схилом спускалися до моря. Схил був покритий килимом яскравожовтих квітів і здалека здавався величезним шматком золота, що здіймається з виблискуючої синяви моря.

Пандіон прискорив ходу. Сьогодні він особливо гостро відчував тугу за покинутою Енніадою. Він згадав, що йому не радили забиратися так далеко, в цю оточену горами частину Кріту, де нащадки стародавнього морського народу були непривітні до пришельців.

Пандіон поспішав. За п'ять місяців він побував у різних кінцях величезного острова, що довгою гористою смугою простягся серед моря. Молодий скульптор бачив чудові і дивовижні речі, залишені стародавнім народом у спустілих храмах і майже безлюдних містах.

Багато днів пробув Пандіон серед руїн велетенського Палацу Секири в місті Кноссі, перші будівлі якого належали до далекої давнини. Блукаючи по незлічених сходах палацу, юнак вперше побачив великі зали з червоними колонами, звуженими донизу, милувався карнизами, яскраво розмальованими чорними та білими прямокутниками або прикрашеними чорними та блакитними завитками, які нагадували череду набігаючих хвиль.

Стіни були розмальовані яскравими картинами. Пандіонові аж дух забивало від захвату, коли він

1 ... 8 9 10 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю Ойкумени», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На краю Ойкумени"