Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Пригоди капітана Врунгеля 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди капітана Врунгеля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди капітана Врунгеля" автора Андрій Сергійович Некрасов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 37
Перейти на сторінку:
а то дорога далека, попереду океан, тропічні широти… Одне слово, бачу, не впораємося, все діло провалимо.

Ну, я подумав і вирішив узяти на судно ще одну людину — матроса. І якраз, знаєте, місце зручне: в той час ми вже ввійшли в Англійський канал, тут Франція під боком, порт Кале, а в Кале завжди повно безробітних моряків. Можна вибрати кого хочете: й тесляра, й боцмана, й рульового першого класу. Я, недовго думаючи, підійшов ближче до берега, «Біду» поклав у дрейф, викликав лоцманський катер і відрядив Лома на берег по матроса.

Тут я, певна річ, зробив помилку: набір команди — справа серйозна, відповідальна. Лом, звичайно, хлопець старанний, але молодий, досвіду мало. Слід було б самому за це взятися, але, з іншого боку, і тут, на борту, теж, знаєте, гав ловити ніколи. Адже як-не-як, перегін живих оселедців — справа нова. І, як в кожній новій справі, є в ній свої труднощі. Тут дивись і дивись. Підеш, недоглянеш, а тут увесь табун розбіжиться. А тоді збитків не оберешся, знеславишся на весь світ, а головне, загубиш це чудове й корисне починання.

Адже знаєте, як це буває: не вийде з першого разу, а вдруге і не повірить ніхто, й спробувати не дадуть.

Ну, гаразд. Відрядив я Лома в Кале, виставив крісло на палубу, лежу. Одним оком читаю, другим позираю на оселедців. Пасуться рибки, граються, виблискують на сонці лусочками.

А надвечір повертається Лом і привозить з собою матроса.

Я дивлюся — на вигляд хлопець нічого. Не дуже молодий, але й не дуже старий; на зріст, правда, малуватий, але по очах видно, спритний, і борода в нього, як у морського розбійника. Тільки ті, кажуть, більше руді бувають, а цей типовий брюнет. Грамотний, не курить, одягнутий чисто, знає чотири мови — англійську, німецьку, французьку й російську. Це Лома найбільше привабило. Він, грішним ділом, почав уже забувати англійську мову. Прізвище нового матроса трохи чудне — Фукс, але знаєте, прізвище річ наживна, а мені ще Лом на вушко шепнув, що Фукс — це скарб, а не матрос: чудово розбирається в картах.

Тут я вже зовсім заспокоївся: якщо в картах розбирається — значить, моряк, значить, на стерні може постояти, значить, і вахту при нагоді може нести самостійно.

Одне слово, я погодився. Записав Фукса в судову роль, роз'яснив обов'язки, наказав Лому відвести йому місце в трюмі. Ну, потім підняли паруси, розвернулись і пішли далі.

І, знаєте, якраз вчасно взяли людину. Доти нам щастило: вітер увесь час дув у корму, чистий фордевінд. А тут задув просто в ніс — «вмордувінд», як кажуть. Іншим часом я, може, поберіг би сили, залишився б у дрейфі, або якір кинув, але тут, самі розумієте: оселедці. Їм-то вітер — байдуже, ідуть собі повним ходом, наче нічого й не сталося, і нам, значить, відставати не можна. Ну, й довелося йти в лавіровку, зигзагами. Я висвистав усіх наверх. Лома поставив пасти оселедців, сам став біля штурвала, набрав ходу й скомандував:

— До повороту приготуватись!

Дивлюся — цей Фукс стоїть, як свічка, руки в кишенях, з цікавістю дивиться на паруси.

Ну, тут вже я просто до нього звернувся.

— Фукс, — кричу, — набивайте грот!

Він стрепенувся, подивився якось розгублено — і давай усе підряд запихати в кубрик: рятувальні круги, запасний трос, ліхтарі. Поворот, звичайно, не вийшов, прогавили…

— Одставити! — кричу.

Він тоді всі пожитки назад витаскав і поставив біля самого фальшборту.

Ну, я бачу, дістався матрос! Анітелень! Вже я до чого людина спокійна, але тут і мене злість взяла.

— Гей, ви Фукс, — кажу я, — який же ви, в чорта. матрос?

— А я, — відповів він, — не матрос, я тепер просто так, застряв на мілині, а друзі мені порадили клімат змінити…

— Дозвольте, — перебив я, — а мені ж Лом казав, що ви добре в картах розбираєтесь?

— О, це скільки завгодно, — відповідає він. — Карти — це моя спеціальність, карти — це мій хліб, тільки не морські, а, вибачте, гральні карти. Я, коли хочете знати, я карточний шулер за професією.

Я так і сів.

Ну, посудіть самі, що мені з ним робити?

Списувати на берег — це ще добу потратити. Вітер міцнішає, от-от підніметься шторм і оселедці розбіжаться. А з другого боку, возити з собою цього шулера баластом — теж нецікаво: він не тільки морські команди, він жодної снасті не знає. Я було розгубився.

Але тут у мене з'явилася блискуча думка. Я, знаєте, люблю інколи розкласти пасьянс на дозвіллі, й у мене знайшлась на судні колода карт. То я до кожної снасті прив'язав швидко по карті, привів яхту до вітру й повторив маневр.

— До повороту приготуватись! Розв'язати трійку пік, підтягнути чирвового валета, змотати жирову десятку…

І, знаєте, поворот удався на славу, й цей Фукс дійсно так в картах розбирався, в темряві часом і то масті не плутав.

Отак і пішли далі. Йдемо, лавіруємо. Вітер міцнішає. Так би воно ще нічого, але оселедці мене непокоять. Хто їх знає, як вони переносять погоду? А мені спішити нічого, вантаж не терміновий, то й навіщо рискувати? Я вирішив відстоятися в порту.

РОЗДІЛ VI,

який починається непорозумінням, а кінчається несподіваним купанням

Поблизу острова Уайт я звернув направо й пішов у Саутгемптон, в Англію. Кинув якір на рейді, Лома залишив стерегти оселедців, а ми з Фуксом сіли на ялик і причалили до берега. У чудовому місці висадились: трава підстрижена під гребінку, доріжки посилані піском, і скрізь такі красиві загородки й написи: «Тут не ходити, садиба Арчібальда Денді».

Тільки ми висадились, не встигли ногою ступити, нас оточили джентльмени у фраках, котелках, з білими галстуками. Чи то містер Денді із своїм сімейством, чи то міністр закордонних справ з почтом, чи то агенти таємної поліції — по одягу не розбереш. Ну, підійшли ближче, привіталися, розговорились і, знаєте, що виявилось? Виявилося, що це в них жебраки. В Англії так просто жебрачити суворо заборонено законом, а у фраці — будь ласка. Якщо хтось і подасть, вважається, що жебраків нема, а просто допоміг джентльмен джентльмену.

Ну, я роздав їм якісь копійки, йду далі. Раптом назустріч — ще один. Довгий, наче версту проковтнув. Порівнялися. Він скидає капелюх, вклоняється церемонно. Ну, я, звісно, пошукав у кишені, виудив дві копійки й просто йому в циліндр. Я ждав подяки, а він, уявіть собі, спалахнув, фиркнув, вставив

1 ... 8 9 10 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди капітана Врунгеля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди капітана Врунгеля"