Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Любові полум’я 📚 - Українською

Читати книгу - "Любові полум’я"

464
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Любові полум’я" автора Ніка Нікалео. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 54
Перейти на сторінку:
хотілося провалитися на місці, щоб не перебувати у такій неоднозначній ситуації. Я вже чортихалася, що пристала на його пропозицію допомогти виправити ситуацію з сукнею. Та враз він, ніби відчув мій дискомфорт, зупинився, і не без почуття власної гідності запитав:

— Я сподіваюся, зможу потрапити на вашу прем’єру за особистим запрошенням?

«Дякувати, Богу!», я з полегшенням зітхнула подумки.

— Так, звичайно, пане Василю. Щиро вдячна за допомогу. Ви так легко вирішили мою проблему.

— Радий, що зумів розв’язати задачу. І мушу зауважити, що зробив це не без задоволення, — він наче обдарував мене своєю усмішкою. — Опера — один із найулюбленіших моїх жанрів. А ви, я чув, готуєтеся до дуже важливого конкурсу…

— Так, справді. Але це нікому не відома інформація, — я була повністю спантеличена.

— Тільки не для мене. Успіхів вам! — побажав губернатор із теплою та все ж поблажливо-зверхньою посмішкою.

— Дякую. Я обов’язково передам вам запрошення, — запевнила я, відчуваючи фінал міні-променаду.

— Не треба, — він глянув на свого помічника, який увесь час був із ним поруч, і той тут же вручив мені його тиснену золотом візитку, — краще зателефонуйте.

— Авжеж, — відповіла я, опустивши взір на картку, коли він вже пішов.

Боже! Я наче скинула тяжкі кайдани, поспішно злетіла сходинками до свого тимчасового прихистку. У мене вже майже зовсім не залишалося часу на переодягання для мого наступного виступу уже на вулиці, під фейерверки і спецосвітлення, в оточенні артистів цирку: акробатів, клоунів та фокусників на ходулях. Але все пройшло за планом, навіть незважаючи на грозу, що розпочиналася.

Це було таке красиве видовище, Катю! Я ефектно виїжджала на колісниці, у масці і барвистому платті, виконуючи уривок із оперетти Імре Кальмана «Принцеса цирку». Картину довершувала блискавка і голосні громові відголоски.

Я, виловлюючи захоплені погляди і оплески, завороженої дійством публіки, не могла не помітити серед інших і очей Віктора. Стояв поруч своєї дружини, але маніакально увіп’явся у мене поглядом, який я майже фізично відчувала. Він дивися так, наче бачив перед собою не звичайну жінку, а когось ірреального, фантастичного і майже божественного, Катю! Катрусю, я не вперше відчувала себе Сиреною, але ніколи раніше це не відкладалося таким тремтливим спомином у моєму серці, — з внутрішньою теплотою зізналася співачка.

Випробування

Розмова з Катею зайняла значно більше часу, аніж планувала Віола. Та того дня не було призначено жодної репетиції. Відразу після цього вона побігла за Орисею в садочок. Зима, і о п’ятій вже смеркається.

Дорогою додому мала щось лопотіла про свої надзвичайно важливі справи. І скільки Віолка не просила її помовчати, — на морозному повітрі можна легко застудити горло, як усі вокалісти затаврувала вона у своїй пам’яті, — та й хвилі не могла стримати язик за зубами.

— А татко вже вдома? А що ми будемо вечеряти? — сипалися одне за одним запитання, які занурена у себе мама, здавалося, й не чула.

— Ой, я зовсім забула про вечерю, — схопилася Віола.

Сама вона вже кілька днів поспіль не відчувала потреби у їжі і лише різкий біль у шлунку примушував її заглянути у холодильник.

— А чого б тобі хотілося, Орисю? — любляче запитала доню.

— Картопелька є? Або курочка? — поцікавилося маля.

Віола посміхнулася і присіла, щоб обійняти своє чудо. І в ту ж мить ніби знову відчула те неземне блаженство, яке відкрила, коли вперше на власні очі побачила свою новонароджену дівчинку. Тільки тепер це відчуття псувала… ні, болісно загострювала, душевна туга. Сумно посміхнулася Орисі, поцілувавши її в оксамитову щічку…

Купила дорогою додому курячі стегенця, і за півгодини на столі ароматіла готова вечеря. На плиті неквапно шепотів чайник. Мала, наслідуючи маму, незграбно, але старанно підгодовувала своєю ложечкою мамусю. Голосно сміялася, коли не поцілювала до рота.

Повернувся з офісу Андріан. Орися побігла до нього у прихожу.

— Татку, татку, а ти знаєш, мама сьогодні нам вечерячку курячу приготувала. Я така голодна! Нам в садочку отакесенький малесенький сирничок давали! — затараторила мала.

— А-яй, що ж це вас там голодом морять? — напівжартома запитав чоловік.

— Привіт! Сідай до столу, — запросила Віола, виглянувши з кухні.

— Я вже вечеряв з хлопцями. Вікно відкрий! Тут страшна задуха, — глипнув на плиту.

— М-гу, тільки малу нагодую. Орисе, сідай скоренько.

Андріана абсолютно не хвилював побут — мінімум меблів і максимум повітря. Тепло і затишок його мало турбували. Якщо зима — то прохолода у квартирі, а якщо літо — то вікна зашторені, щоб не впустити у дім спеку. Ненавидів також гамір і розваги. Ввечері, після роботи вимагав тиші і спокою. Постійно проводив час за комп’ютером. Був веб-дизайнером, і створена ним фірма займалася розробкою та підтримкою веб-сайтів. Це було його єдине захоплення. Міг годинами залишатися один на один з компом не вимовивши ані слова до своїх дівчат. Голосні Орисині забавки його дратували, намагався таких не купляти і дуже злостився, коли такі речі дарував хтось із близьких.

— Зроби мені білого чаю, — попрохав Віолу і пішов переодягтися. — Я зараз піду. У мене ще є справи, — кинув зі спальні.

Віола запалила під чайником конфорку. Нічого не перепитувала. Добре вивчила його відповідь за усі роки: «Маю зустрітися з одним знайомим. По роботі». І навіть, якщо той знайомий був знайомий і Віолі, Андріан не вважав за потрібне посвячувати у це дружину. Біс його знає, чому так чинив. Віола не злостилася. Сприймала його таким, яким він був. Давно зрозуміла, що легше змінитися самій, аніж змінити Андріана.

Орися вечеряла і гортала велику барвисту книгу. Віола, усе ще закохана у дитячі казки, із задоволенням читала їх і своїй дитині.

— Усе готово, Адю! — іноді так лагідно окликала чоловіка.

— Дякую.

Андріан злегка вщипнув доню за щічку і сів цідити ароматний чай. Віола поставили перед ним вазочку з цукерками, та ненароком зачепила її рукою. Почувся дзвін розбитого скла і, солодощі опинилися на підлозі.

— Але ти і незграба! — грубо зауважив Андріан.

— Я зараз усе приберу, — знітилася Віола і схопила щітку з лопаточкою.

Андріан незадоволено звів щелепу і набрав якийсь номер на мобілці. Переговоривши і спустошивши своє горнятко, мовчки одягнувся, поклав у кофр з нетбуком диск, флешку і зачинив за собою двері.

Віола видихнула з полегшенням. Віднедавна його мовчазна присутність страшенно гнітила її. А тепер вона може спокійно побути на самоті зі своїми думками.

Орися була вже зовсім самостійною дівчинкою. Ніколи не набридала: малювала, поволі намагалася читала, гралася… Тільки потребувала присутності мами у тій самій кімнаті. Віолі це додавало затишку. Почувала себе левицею з малим левеням, яке намагалося увесь час

1 ... 8 9 10 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любові полум’я», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Любові полум’я"