Читати книгу - "Люба Елен із Бріджсвіла"

Тут почувся галас, двері будинку відчинилися, і вся родина разом з капітаном постала перед нашими друзями.

— Ми готові до поїздки, — милостиво повідомила місіс Мітсвуд.

На ній був блідо-рожевий брючний костюмчик, крислатий капелюх і великі круглі окуляри в рожевій оправі. Вона нагадувала метелика, який щойно спорхнув із квітки. За нею стояла мама Велла з кошиком у руках. Симон з рюкзаком за плечима, містер Мітсвуд і щасливий капітан Бодібрук. Щасливим він був тому, що дістав таку пістряву, смішливу і доброзичливу компанію до себе на яхту, де давно вже не лунали дитячий сміх і суперечки.

— Так, — промовив містер Мітсвуд. — Всі зібралися, і ми можемо відправлятися на довгоочікувану морську прогулянку.

Вони вийшли на вулицю і галасливим натовпом рушили через увесь Бріджсвіл до пристані, де на капітана Бодібрука очікувала шлюпка. Біля будинку Алекса компанія попрощалася з хлопчиками.

— До побачення, джентльмени, — говорив мсьє Жіль, гаряче тиснучи їм руки. — Чекаю вас на виставі в моєму цирку і притому досить скоро.

…Алекс і Семмі ще довго махали руками услід Мітсвудам, Порксайдам, мсьє Жілю і капітану Бодібруку, які віддалялися у бік пристані разом із Гледіс.

Дуже швидко всі опинилися на пристані, де похитувалася на хвилях невелика шлюпка. На дерев’яному причалі, обпершись на перила, стояли два матроси у білих матроських куртках, широких брюках і маленьких круглих шапочках.

Один з них був старший за віком і курив трубку, а другий, зовсім ще юний, жував яблуко. Побачивши свого капітана, матроси застигли перед ним по стійці «струнко». В обох руки були витягнуті по швах, однак старший матрос стискав у руці трубку спокійно, а юнга намагався сховати яблуко за спину.

— Вільно, хлопці, — пророкотав капітан Бодібрук.

Всі засміялися.

— Це мої друзі, — продовжував капітан, зробивши жест рукою у напрямку запрошених. — І сьогодні наша «Бессі» повинна показати себе, як ніколи. Ми попливемо до Портсмута. Це буде грандіозна морська прогулянка.

Матроси почали усміхатися. Раптом наперед виступила Елен, яку втомили бездіяльність і неможливість з кимсь потеревенити:

— Давайте познайомимося. Мене звуть Елен Порксайд. Це мої дідусь і бабуся, це — мама і тато, це — мсьє Жіль. Він директор цирку. А це — наша собака Гледіс. А вас як звати?

— Боцман Метью Вуд, до ваших послуг. І юнга — Дін Монтгомері.

При цьому обидва схилили голови у привітальному поклоні і клацнули підборами.

— А ось і моя яхта, моя дорога «Бессі», — гордівливо промовив капітан Бодібрук і вказав на білосніжну красуню-яхту, яку всі заповзялися роздивлятися.

— Вона чудова! — сказала місіс Мітсвуд.

— Вона розкішна! — додала Велла.

Декілька хвилин всі були зайняті тим, що обговорювали яхту, яка стояла неподалік на рейді й вирізнялася своєю білизною на тлі лазурного літнього моря.

— Не будемо втрачати час, — сказав капітан. — Леді і джентльмени, починаємо посадку.

Всі заметушилися, матроси стрибнули у шлюпку, що качалася на хвилях, і почали приймати пасажирів. Особливо довелося потрудитися з місіс Мітсвуд і Гледіс. Вони хворобливо сприйняли необхідність того, що їхні ноги мають відірватися від твердого ґрунту і перенестися в шлюпку, яка хилиталася. Місіс Мітсвуд відразу ж висловила сумнів у надійності, як вона висловилася, «цього плавального засобу» і вказала на те, що «воно замале для такої кількості пасажирів».

І лише умовляння капітана, який навів безліч фактів і цифр, подіяли на неї заспокійливо. Все це супроводжувалося голосним обуреним гавкотом Гледіс, яку містер Мітсвуд намагався підняти на руки, щоби занести в шлюпку.

— Може, ти повернешся із собакою додому, дорогий? — запитала чоловіка місіс Мітсвуд, яка вже сиділа у шлюпці. — Не можемо ж ми так довго чекати, поки ця вперта собака заспокоїться.

— Але ж ми чекали на вас? — з’єхидничав Симон. — Чому б нам не почекати Гледіс?

Всі почали хитро посміхатися, а капітан Бодібрук посварився пальцем містеру Порксайду. Почувши слова дружини, містер Мітсвуд уявив, як відпливуть без нього, а він із собакою буде змушений повертатися додому. Цього він не міг пережити. Тому, приловчившись і міцно схопивши Гледіс, містер Мітсвуд підняв сімейну улюбленицю на руки, і за хвилину обоє вони вже сиділи в шлюпці.

— Так, багато галасу наша сімейка може наробити, навіть не дуже прагнучи цього, — сказав тато Симон. — А уявіть на хвилинку, що ми поставимо за мету і постараємося, — подумавши, додав він.

Дійсно, з будиночків прибережних служб висипали допитливі, приваблені рідкісним видовищем і галасом. Містер Порксайд помахав їм рукою і гукнув: «Виставу закінчено, леді і джентльмени! Прохання очистити зал!»

— Навіщо ти так? — сказала Велла. — Ти ж знаєш людей з провінції. Їм цікаво буквально все, адже розваг тут обмаль.

— І всі ми розуміємо твою іронію, а також радість з приводу того, що ти полишаєш цю провінцію, — єхидно додала місіс Мітсвуд.

— А дайте-но мені погребти, джентльмени! — попрохав містер Мітсвуд, звертаючись до гребців, щоби розрядити обстановку. — Давно мої руки не торкалися до весел!

І він задля наочності поплював на долоні і сильно потер їх. Боцман Вуд запитально глянув на капітана Бодібрука, і той кивнув головою. За хвилину містер Мітсвуд, крекчучи і відфоркуючись, вже працював веслом у парі з юнгою, і боцман гучним голосом правив шлюпку до борту яхти. З кожною хвилиною вони все далі відпливали від пристані. Вітер посилився, і шлюпку підкидало на хвилях, ніби шкаралупку. Легкий бриз, який на березі безуспішно намагався зірвати вишуканий капелюшок місіс Мітсвуд, випущений на морському просторі, раптом безцеремонно зірвав з голови цей витвір місцевого дизайну і кинув у найближчу хвилю.

— Мій