Читати книгу - "Кохати або помститися"

Не ковбаси же мені з нього робити? А риба? Я її зовсім не їм. Овочі у низ. Ковбасу на стіл». Коли все повикладала та порозкладала, то сіла на стільчик біля столу. Стомилася. Відпочила. Заходилася готувати. Під час приготування їжі вона розмірковувала: «Що їй тепер робити.? Хто він мені тепер? Коханець. В житті це так називається. А що він від мене хоче? Щось хоче, таке, що я ніяк не можу зрозуміти. Аби ж то був тільки секс. Але я відчуваю, що коїться щось повз моєї власної волі, повз моїх бажань. В яку халепу я з ним ще ускочу?».

Цілий тиждень Таїсія була сама собі господиня. Чоловік не навідувався та навіть не телефонував. «Що це за поведінка така? Чи все — набридла йому?» — гадала собі Тася. «Дивна річ, знаю його зовсім нічого, а вже скучила за цим чоловіком? Що я в ньому знайшла? Він немов чарівник зачарував мене та підчинив своєї владі. Саме так — він вже має владу наді мною», — міркувала вона часом. «Він такий харизматичний! Такий цілеспрямований та владний, аж страшно!» — намагалася зрозуміти вона, що її так утримувало біля нього та змушувало частіше битися її серце. Сум за ним та ще за домівкою змусив Таїсію зателефонувати старій подрузі, хоча вони недуже добре якось розійшлися. Принаймні Таїсія так вважала. Але вона пересилила себе та змусила набрати номер подруги. «Алло», — почула вона на тому боці. Таїсія почала розмову:

— Це я.

— Як ти?

— Та живу потроху.

— Житло знайшла? А роботу?

— Знайшла житло, а роботу ще шукаю.

— А за що житло знімаєш?

— Та так люди добрі допомогли.

— Це цікаво?

— Та нічого цікавого. Краще скажи, як там мій брат. Ти його не зустрічала?

— Зустрічала. Він спочатку думав, що ти в мене мешкаєш. Питав, коли ти повернешся.

— Отакої?

— Так!

– І що ти йому відповіла?

— Відповіла, що ти тепер киянка.

— Він здивувався?

— Здивувався та начебто зрадів.

— От козел!

— Таїсія!

— Що?

— Я думала, він страждатиме, а він зрадів.

— Не можна так на рідного брата казати!

— Добре, не буду.

— А яку ти роботу шукаєш?

— Різну. Ходила в одну приватну лабораторію. Ще в декілька магазинів. Їздила навіть на якійсь склад. Але щось поки мовчання в ефірі.

— За який же ти кошт живеш?

— Ой, слухай, в мене там риба горить. Я тобі передзвоню.

Таїсія швидко поклала слухавку та вся почервоніла. Вона перший раз збрехала та ще кому — ліпшій подрузі та ще й про рибу, яку вона зовсім не їсть. «Ні, не треба їй знати правду. А брат мій все одно — козел!» — подумки сказала сама собі.

Пройшов тиждень, Ігор приїхав тільки один раз та запросив її на балет до театру. Тася ніколи не була на балеті. Та одягнути їй було нічого. В той же день він вивіз Тасю у красивий магазин, де вони придбали довгу чорну сукню. Такої в Тасі ніколи не було, й вона і мріяти про таку не мріяла. Одягнула сукню, підбори, вийшла до нього з примірочної. «Красуня!» — відповів він їй — «Як тобі все це пасує!». Прямо з магазину поїхали до театру. Свої речі вона склала в пакунок та залишила в його машині. По дорозі Ігор почав її знов навчати. «Ти дуже нервово поводиш себе. Ти про це знаєш?» — запитав він її. Тася помотала головою. «Так от, коли ми приїдемо до театру не вискакуй сама з машини, немов пожежу тобі ще гасити. А почекай, коли я вийду та відчиню тобі двері. Тоді я допоможу тобі вийти. Так благородні дівчата виходять з машини, виставляючи обидві ніжки відразу. А потім встають. Запам'ятай це назавжди. Пригодиться. Бо по такому нервовому поводженню, через звичку кудись поспішати можна впізнати тільки якусь селянку». «Я — не селянка», — образливо промовила Тася, — «Лебедин — це місто!». Коли приїхали до театру Тася зробила все як навчав її чоловік.

В театрі Таїсія відчувала себе королевою. Вони сиділи в окремій ложі та дивилися балет. «Тобі буде про що міркувати!» — глузливо промовив він. Коли збиралися до дому, Тася знов почала поспішати й Ігор тихо зробив їй зауваження: «Тася, коли люди збираються йти, то роблять все навпаки. Спочатку одягаюсь я, потім одягаю тебе. Це такі правила етикету». По дорозі до дому він їй повідомив, що вже знайшов нове житло для неї. «Зараз там маленький ремонтик. Але скоро я перевезу тебе туди», — сказав він Тасі. Привіз до дому та залишив саму, пославшись на деякі проблеми з бізнесом. Тася довго не знімала сукню, крутилася перед великим дзеркалом, яке було у шафі-купе. «Це ж моя перша вечірня сукня!» — захоплювалась вона. Вона дійсно виглядала в ній такою чарівною, такою тендітною. То вона кожен день їла поїдом сама себе, а зараз ця сукня наче вимкнула її совість на один вечір.

Ще через кілька днів приїхав Ігор та наказав збирати речі. Переносили все до його машини та він повіз її у нову квартиру. Квартира знаходилася у самому центрі, перед самим Майданом, у старому будинку, де ще були дуже великі стелі та величезні вікна. У квартирі було дві кімнати, велика кухня. «А дві нащо?» — запитала Тася й додала: «Я ж сама буду жити?». «Значить так треба. А потім я буду до тебе навідуватися, мені кімнати замало. Я простір люблю», — відповів їй Ігор.

Так крок за кроком він готував Тасю до своїх підступних планів. Бо все це — нова квартира, театри, ресторани, гарний одяг в деякій мірі розбещували Таїсію та прив'язували її до Ігоря невидимими нитками.

Для початку Ігор мав наміри познайомити Тасю зі своїм давнім другом Олександром Богдановим, який був не тільки другом, а ще й бізнес-партнером, та цікавився меценатством. «Треба ж її якось починати використовувати для цієї справи», —