Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

Отож, мій шістнадцятий день народження святкувався доволі скромно. Доріс, моя прийомна мама, недавно померла від раку. Але моя прийомна сестра, Дебора, зробила для мене торт, а Гаррі подарував нову рибацьку вудочку. Я задув свічки, ми з'їли торт, після чого Гаррі відвів мене на заднє подвір'я нашого добропристойного будиночку в Коконат Гроув. Він сів на пікнічний стіл із червоного дерева, який встановив біля цегляної печі для барбекю, і жестом запропонував сісти й мені.

— Що ж, Дексе, — мовив він. — Шістнадцять. Ти майже чоловік.

Я не був упевнений у тому, що це мало означати: я? чоловік? себто, що я людина?, — і тому не знав яка відповідь від мене очікувалось. Проте я знав, що Гаррі краще не подавати розумних реплік, тож я просто кивнув.

— Ти взагалі цікавишся дівчатами? — запитав він мене, пронизуючи своїми рентгенівськими блакитними очима.

— Ем.. в якому сенсі? — запитав я.

— Цілуєшся. Ходиш на побачення. Ну знаєш. Секс.

Моя голова закрутилася при цій думці, ніби чиясь холодна темна нога вдарила мене по лобі прямо із середини моєї голови.

— Ні, ем.. ні. Я, е-е, — сказав я, заплітаючись. — Нічого такого.

Гаррі кивнув, ніби я сказав щось дохідливе.

— І хлопці теж. — сказав він, я похитав головою.

Гаррі подивився на стіл, потім на будинок.

— Коли мені виповнилось шістнадцять, батько відвів мене до повії, — він похитнув головою, а на його обличчі промелькнула маленька усмішка. — Десять років пройшло, поки я нарешті оговтався.

Я взагалі не міг нічого придумати, аби сказати. Сама ідея сексу була абсолютно чужою мені, а думка про те, щоби платити за це для своєї дитини!, та й ще коли ця дитина Гаррі, — ну це вже зовсім. Це вже зовсім перебір. Я подивився на Гаррі майже у паніці і він посміхнувся.

— Ні. Я не збирався тобі таке пропонувати, — сказав він. — Гадаю, із рибацької вудочки ти отримаєш більше особистого досвіду.

Він повільно похитав головою і подивився вдаль, кудись далеко за пікнічний стіл, через двір, кудись вниз по вулиці.

— Або із філейного ножа.

— Так. — сказав я, намагаючись звучати не надто заохочено.

— Ні, ми обоє знаємо, що ти хочеш. Але ти не готовий.

Починаючи з нашої першої розмови про те, хто я такий, — а відбулась вона під час пам'ятної подорожі з кемпінгом декілька років тому, — ми почали готуватися. Так би мовити намагались, за словами Гаррі, поставити мені вірну бойову стійку. Будучи пришелепкуватою імітацією людини, я згорав від нетерпіння розпочати свою щасливу кар'єру, але Гаррі утримував мене: бо Гаррі завжди знав що то чого.

— Я можу бути обережним. — сказав я.

— Але не ідеальним, — мовив він. — Існують правила, Декстере. Мають існувати. Це те, що відділяє тебе від інших.

— Зливайся з оточенням. Не залишай слідів, не ризикуй, ем...

Гаррі похитав головою.

— Є більш важливі речі. Ти маєш бути впевненим, перед тим як починаєш, що ця людина справді заслуговує цього. Не можу злічити скільки разів я знав, що затриманий був винним, але мав його відпустити. Наволоч дивиться на тебе і самовдоволено всміхається, і знає, що ти знаєш, але ти маєш відкрити для нього двері і відпустити, — Гаррі стулив щелепи і вдарив кулаком по столу. — Тобі не доведеться цього робити. Але... ти маєш бути впевненим. Переконаним на всі відсотки, Декстере. І навіть якщо ти абсолютно впевнений, — він відняв руки до гори, обернувши їх до мене долонями. — Ти маєш мати докази. Слава Богу, їх не доведеться надавати суду, — він гірко засміявся і продовжив: — Тобі взагалі не треба буде їх комусь надавати. Але ти мусиш мати докази, Декстере. Це найважливіша річ, — Гаррі постукав кулаком по столу. — Ти мусиш мати докази. І навіть після цього...

Він зупинився, — а паузи для Гаррі були нехарактерними, — і я почекав, знаючи, що зараз буде щось важливе і важке.

— Інколи навіть після цього, тобі доведеться їх відпускати. І неважливо наскільки вони заслуговують цього. Якщо вони занадто... на виду, на приклад. Якщо справа прикличе забагато уваги, тобі доведеться їх відпускати.

* * *

Отакі були справи. У Гаррі, як і завжди, були відповіді для мене. Коли я був не до кінця впевненим, я чув нашіптування Гаррі у своїх вухах. Наразі я був упевненим, але я не мав доказів того, що Доукс не був просто дуже злим і підозрілим копом, а розрізати на шматочки поліцейського точно було не чимось таким, що би не привернуло уваги всього міста. Після недавньої передчасної кончини детектива ЛаҐерти поліцейська ієрархічна машина явно буде занадто чуттєвою ще й до другого полісмена, який послідував би аналогічним шляхом.

Яким би необхідним це не здавалось, сержант Доукс знаходився поза зони доступності для мене. Я міг скільки завгодно милуватися каштановим Ford Taurus, що примостився під деревом, але от зробити з цим нічого не міг, окрім як сподіватися на щасливий випадок. Наприклад: падіння піаніно на голову сержанта Доукса. Хоча, на жаль, все що мені лишалося — це примітивне везіння.

Проте сьогодні не було ніякого везіння для бідолашного Розчарованого Декстера; піаніно з вікон Маямі останнім часом вилітали трагічно рідко. Тому я лишився у своїй халупці, крокуючи по підлозі у розчаруванні, і кожного разу, коли я виглядав із вікна — мене очікував Ford Taurus, що був такою перешкодою на моє шляху. Спогади того як лише годину назад я радісно планував, глухо стукали по вухах. Невже Декстер не зможе покинути квартиру і погратися? На жаль, ні, Темний Мандрівнику. Декстер взяв тайм-аут.

Хоча була ще одна конструктивна річ, яку я міг зробити, навіть якщо мене зажали у власній квартирі. Я вийняв з кишені зім'ятий шматок паперу з катера МакҐрегора і розправив його, від чого мої пальці стали липкими — на папірці залишався клей із теплоізоляційної стрічки, до якої він і прилипнув. «Рейкер» і номер телефону. Більше, ніж достатньо, аби звернутися до одного із