Читати книгу - "Гарун і море оповідок"

Однак Гарун не гнівався на Алежбо, залишаючи свої почуття при собі. Адже він знав, і то знав напевно: реальний світ переповнений чарами, тому чарівний світ може бути реальним.

Плавучий готель називався «1001 ніч + 1 ніч», бо (як вихвалявся пан Алежбо) «навіть в арабських казках ви не знайдете такої ночі як тут». Усі вікна готелю мали форму чи то незвичайного птаха, чи то дивної риби, чи то несусвітньої тварини: велетенського птаха Руха Синбада Мореплавця, Кита, що Ковтав Людей, Вогнедишного Дракона і таке інше. З вікон лилося світло, тож фантастичних чудовиськ було видно здалеку — вони ніби світилися в темряві.

Дерев'яною драбино Гарун піднявся за Рашидом і паном Алежбо на веранду з витонченою різьбою по дереву, а тоді вони увійшли до вітальні з кришталевими люстрами та схожими на трон кріслами з обшитими парчею подушками й горіховими столами, що мали вигляд дерев з пласкими кронами, поміж яких виднілися маленькі пташки й істоти, схожі на дітей з крильцями, які ж, звичайно, були ельфами. Попід стінами вітальні стояли полиці з книжками в шкіряній оправі, але більшість з них виявилися бутафорськими, за якими були бари з напоями й комірки для різного причандалля. Однак на одній з полиць були справжні книжки, написані мовою, літер якої Гарун не міг прочитати, і мали вони найдивніші ілюстрації з усіх тих, які йому тільки коли-небудь доводилося бачити.

 — Великий ерудите пане Рашид, — промовляв Алежбо. — З огляду на рід вашої діяльности це вас би мало дуже зацікавити. Ось, насолоджуйтесь і черпайте знання зі збірника казок «Океан Оповідних Потоків». Якщо колись вам забракне матеріалу, то ви його легко поповните з цієї книжки.

 — Забракне? Ви про що? — запитав роздратовано Рашид, раптом злякавшись, що Алежбо вже все знає про страшний провал у Місті Г. Однак Алежбо поплескав його по плечу:

 — О вразливий пане Рашид! Невеличкий жарт, маленька легковажність, така собі хмаринка, яку віднесло вітерцем. Авжеж, ми віримо у ваше сильне слово.

Знову Рашид удався в тугу. На цьому все й закінчилося.

Човнярі в одностроях провели Рашида й Гаруна до їхніх спалень, які виявилися ще розкішнішими, ніж вітальня. На самій середині Рашидової спальні стояв розфарбований дерев'яний павич. Легкими рухами човнярі відсунули павича, й під ним виявилося велике й зручне ліжко. Гарун мав суміжну кімнату, де була величезна черепаха, а під нею, коли човнярі зняли з неї панцир, — також ліжко. Гаруна трохи бентежило те, що він спатиме на черепасі зі знятим панциром, але, згадавши про ввічливість, відповів:

 — Дякую, дуже гарно.

 — Дуже гарно? — заверещав Пихатий Алежбо з порога дверей. — О негідний юначе, ви на облавку «1001 ніч + 1 ніч»! «Дуже гарно» про ніщо не говорить! Сказав би хоч «просто супер», «неймовірно» або ж «фантастично»!

Рашид поглянув на Гаруна, ніби кажучи: «Нам треба було кинути його в озеро при першій нагоді», а тоді перебив вереск Алежбо:

 — Саме так, як сказав Гарун, насправді гарно. А тепер ми лягаємо спати. На добраніч.

Алежбо покрокував до човна-лебедя, надутий як сич.

 — Якщо люди не мають смаку, — на прощання бурчав він, — то хай би якою чудовою була річ, все — надаремно. Завтра, незрівнянний пане Рашид, ваша черга. Побачимо, наскільки «гарним» для публіки будете ви.

Тієї ночі Гарун ніяк не міг заснути. Він лежав на черепашачій спині у своїй улюбленій довгій нічній сорочці (яскраво-червоній з пурпуровими латками) і весь час крутися, і коли нарешті він уже засинав, його розбудили звуки з Рашидової кімнати: щось заскрипіло, загриміло, почувся стогін, а тоді тихе бурмотіння:

 — Ні, це неможливо, я не зможу. Я — пропащий, назавжди пропащий!

Гарун навшпиньки підійшов до суміжних дверей, дуже обережно, з легеньким скрипом, прочинив їх і заглянув до середини. Він побачив Шаха-Казна-Що у звичній синій нічній сорочці без пурпурових латок; він сумно ходив навколо ліжка-павича, щось бубонячи сам до себе, а скрипіли й стогнали дошки на підлозі.

 — «Лишень хвалебні казки», так, так. Я — Море Оповідок, а не якийсь там хлопчик-козачок на побігеньках! Але ж ні, що я кажу? Я вилізу на сцену і не зможу нічого промовити, хіба що те «кар». На дрібні шматки вони мене пошматують, на цьому все й закінчиться, фініш, хаттам-шуд! Так, найкраще перестати себе обманювати, припинити всі ці затії, піти на заслужений відпочинок, відмовитися від створення дива. Тому що диву настав кінець, настав кінець назавжди, відколи пішла вона.

Відтак він обернувся, кинув поглядом на суміжні двері й голосно запитав:

 — Хто там?

Гарунові нічого не залишалося, як зізнатися:

 — Я. Мені щось не спиться. Черепаха якась дуже дивна.

Рашид сумно кивнув у відповідь:

 — У мене така ж біда з павичем. Як на мене, то черепаха навіть краще. А як тобі павич?

 — Подобається, — промовив Гарун. — Птах — краще.

Тож Гарун і Рашид помінялися спальнями; а Водяний Джин, який відвідав «1001 ніч + 1 ніч» і пробрався у Павичеву Кімнату, побачив там хлопчика ростом із себе; хлопчик не спав і витріщив на нього очі.