Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Зорчина пісня 📚 - Українською

Читати книгу - "Зорчина пісня"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зорчина пісня" автора Жанна Олександрівна Браун. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 69
Перейти на сторінку:
Зорку за плечі й притиснула до своїх широких м'яких грудей.

— Степане Федоровичу, там вас якісь військові шукають.

— Де вони? — запитав Кузьмін.

— Та о-он тамечки! — Маря показала рукою на останні вагони ешелону.— Сердиті,— співчутливо додала вона.

— Так, так, — пробубонів Кузьмін і, вже не звертаючи уваги на Зорку й Марю, дуже припадаючи на ліву ногу, зашкутильгав до останніх вагонів.

— А ти що тут накоїла? — напалася Маря на Зорку, коли Кузьмін відійшов. — Бог знає, де бігаєш, усіх переполошила... Та ти чого так тремтиш? Вилаяв? Ой лишенько, ну, заспокойся, прийде і на пса колись зима. Давай хутенько зберемо миски, там Віра Іванівна хвилюється...

Маря пригладила Зорці розкошлані коси й заходилася швидко збирати злощасні миски.

Розділ 5. Запитання і відповіді

Побачивши Зорку, Даринка поставила на землю відро з ложками й побігла назустріч.

— Зоренько, де ти завіялася? Я так злякалася!

— Нічого, цього разу минулося, — поважно сказала Зорка, — бачила, як фашиста підбили? Жаль, що на фронт дівчат не беруть, я показала б їм!

Даринка винувато всміхнулась.

— Ти хоробра, Зоренько, а я тільки-но почую літак, то геть холону вся... Все здається, що знову бомба... а тут іще й тебе немає, я боялася, все думала, куди ти пропала... Ходімо хутчій, Віра Іванівна гнівається, їй Наталка понабріхувала, каже, послала по миски, а ти пропала.

Староста групи Наталя Доможир стояла на ящику біля вагона, мов на трибуні, й командувала.

— Це сюди, — трохи розтягуючи слова, тонким голосом розпоряджалась вона, — а це... Геньку, ну, куди ти кладеш? Сказано тобі — на горішні... Анко Чистова! От тумба неповоротка, швидше, швидше. Гей, Лапонько, відра на стінку вішай, сліпа, чи що? Маря цвяхів набила, а ця на підлогу ставить! Зорко, де ти пропадала? Тебе лише по смерть посилати! Просто неподобство, не можу ж я сама за всім устежити!

— А ти не стеж, ти працюй! — глузливо сказав Генько, вкидаючи до вагону подушки. Від подушок навсебіч летів пух. Наталя й оком не змигнула. Буде вона ще увагу звертати на всякого. Тільки обережно струсила пушинки з рукава курточки.

Мимо вагона, накульгуючи на хвору ногу, пройшов Кузьмін з огрядним військовим у розхристаній шинелі. Окинувши вдоволеним поглядом купи речей, що танули просто на очах, Кузьмін вигукнув:

— Молодці! От що значить, коли дружно взялися! Наталочко, тобі як старості оголошую подяку!

Наталка лукаво глянула на Генька і взялася в боки.

— Швидше, швидше! Чистова Анко, чого ти бабляєшся? Зорко, Лебідь Дарино, а ще менше ви не могли взяти?!

Анка Чистова — гладуха з товстими кренделиками кісок навколо вух — підвела до Наталки вилицювате обличчя з плескатим широким носом.

— Чого це ти весь час галасуєш? — осудливо сказала вона низьким голосом. — Узяла б та й допомогла. Язиком, звичайно, легше подяки заробляти, аніж руками.

— Що-о?! — ніби не вірячи вухам своїм, протягнула сторопіла Наталка. Вона зіскочила на землю й підійшла близько до Анки. Голубі лялькові очі її потемніли, звузились. — Нумо повтори, що ти сказала?!

— Що чула. Бридко дивитись, як ти зі шкури пнешся перед Крагою.

Дівчатка миттю покидали речі й збентежено обступили тих, що почали сваритися.

— А й правда, кричить і кричить!

— Гадає, коли староста, то краща за всіх!

— Ой, що буде! — вискнули в Зорки за плечима. Вона озирнулася. Білява Ніна аж навшпиньки стала, витягнувши лице вгору, наче повітря нюхала.

У коло промкнулася Галка.

— Ти чого, Чистова? Духопеликів закортіло?

— Це несправедливо! — не втрималася від обурення Даринка. — Ніна — найслабкіша — й та носить речі, а ти, Наталко, старша за всіх, а байдикуєш. Та ще гримаєш на всіх...

Чорні Галчині очі заіскрилися веселістю.

— Ти диви, Балерина розійшлася! Тьху ти, ну ти, ніжки гнуті! А оце бачила? — Галка тицьнула Даринці під носа стиснутий кулак, але Анка перехопила Галчину руку й відштовхнула.

Наталка сполотніла.

— Що ви, дівчатка... — злякано озираючись, забелькотіла вона, — я ж староста... старості належить командувати...

— А ми тебе не обирали, — відрізала Анка.

Від вагона хлопчиків уже бігла Віра Іванівна. Уздрівши виховательку, Наталка розштовхала дівчаток, що оточили її, скочила на ящик і залементувала:

— Як не соромно?! Вірванна покладає

1 ... 8 9 10 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зорчина пісня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зорчина пісня"