Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Якщо подолаєш прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Якщо подолаєш прокляття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Якщо подолаєш прокляття" автора Світлана Горбань. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 60
Перейти на сторінку:
позаду, непотрібна, забута. Потаємний шепіт непомітно досяг підсвідомості, але не розуму.

Тепла хвиля м’яко напливла спереду — він бачив її, вона увійшла в його сон.

Усміхнулась щасливо й почала розплітати косу, неквапом, пасмо за пасмом. Ішла до нього, сповнена бажань і сподівань, між пальцями струменіло червоне золото волосся. Розплела косу повністю і струснула головою — шовкова накидка рудого волосся окутала плечі. Музика зазвучала виразніше, побачила його — ніби збоку, у промені білого місячного світла, розрізнила прекрасний гордий профіль, почула нерівне дихання.

Для кого робила все це? Для себе чи для нього?

Розв'язала пояс і кинула позад себе. Лівою рукою трохи спустила сорочку з правого плеча та ще стишила повільні кроки. Пливла, немов у тихій воді, а правиця оголювала друге плече, і сорочка сповзала вже сама, зблиснули білі груди і… Тепла хвиля відлинула і пропала.

Він прокинувся.

Огнеслава завмерла. Сорочка впала на підлогу, дівчина стояла голісінька, а навколо неї мерехтіли ледь помітні промінчики, вони стиха шурхотіли, зіткнувшись між собою. Музики вже не було, холод наповзав з усіх боків. Мерзлякувато обхопила руками плечі, зловтішно посміхнулась: він пам'ятатиме цей сон. Довго.

Через ноги натягла сорочину, руки не одразу знайшли рукави. Повернулась, щоб іти назад, і наступила на колючу сітку. Куди ж ділися нічні духи? Зробили свою справу — і зникли? Так легко? Морельда попереджала, що під їхню владу підпадають непомітно… Вона ще разок скористається їхніми послугами й більше не вдаватиметься до них. Ще тільки разок… Потойбіччя лячне і принадне — наче стежка біля провалля. Коли-небудь запаморочиться в голові…

Ну й нехай, вона давно вже на стежці, з якої немає вороття…

Бридливо пальчиками підняла з підлоги пістряву сітку і вкинула до каміна — по кінському волосі одразу побігли звивисті язички полум'я.

За вікном світлішало. Ще не ранок, тільки його бентежне наближення.

8

Диводан вичікував. Причаївся за кущем у густій торішній траві. Мов мисливець за здобиччю, спостерігав, як Зориця йшла до річки. У Студениці найчистіша, найпрозоріша вода, жінки часто тут перуть та полощуть білизну. Дівчина ступала неспішно, притискаючи до стегна великий плетений кошик з рушниками та сорочками, усміхалась сонцю й мружила очі. Намиста-обереги прикрашали груди, візерунчасті рукави рясніли квітками — дочка першої ткалі й вишивальниці на всю околицю та й сама уміла майстриня, хоч і молода.

Пройшла повз Диводана, не помітила. Той звівся на рівні й дивився услід, милуючись ходою дівчини, її густою пшеничною косою із уплетеними жовтими кульбабками.

Вона дійшла до містка, поставила важкий кошик і аж тоді озирнулася й побачила хлопця.

— Здоров був, Диводане! Знову без діла тиняєшся?

— Чого це без діла? Пісню складаю. Для тебе…

— Вона мені ні до чого.

Диводан скривився, аж веснянки на обличчі поряснішали:

— Даремно ти за село сама ходиш. Небезпечно.

— Чого б це?

— А як степовики наскочать?

— Та нібито останнім часом усе тихо, — Зориця схилилась над кошиком, коса впала на руки. — Іди собі.

— Поговорити треба, Зорюнько. — Швидко збіг до містка і прикипів поглядом до її обличчя. — Завтра свято Буйноцвіття, Політко тебе свататиме.

— Я знаю, — закинула важку косу за спину.

— Не йди за нього, зачекай ще рік.

— Диводане, я за тебе не піду, — потяглася за рушником, а коса знову впала на груди. Відкинула її вже з серцем.

— А що ти мені малою обіцяла?

— То були іграшки, — зачерпнула долонями воду й обмила дощечки містка.

— Ти ж знаєш: я тільки тобою живу.

— Складай свої пісні для іншої, — вона не зводила на нього очей і все воювала з косою, кінчик якої вже намочився у воді.

— Я ж найкращий гончар і стрілець! А таких хліборобів, як твій Політко, — хоч греблю гати!

Зориця випросталась і обкрутила косу кругом голови, але так і не глянула на Диводана.

— Я надійності хочу. І спокою.

— Хіба ти не помітила, що я змінився?

— Вітер змінює напрямок, але ніколи не зупиняється.

— Це не твої слова!

— Авжеж… Не мої…

— Я для тебе — вітер?

Дівчина відвернулась.

Диводан заворушив щелепами, важко задихав. М’язи на руках напружилися, наче перед бійкою.

— Знаєш, що я тепер зроблю? — вичавив нарешті глухо.

— Не лякай, — вона випросталась, глянула з докором. — Не кривдь, іди.

— Тоді прощавай! Відтепер молитимусь вітру степовому, мені одна дорога — в бродники! — вишкірив зуби, крутнувся на місці — й побіг вузькою піщаною стежкою вздовж берега. Вже здалеку закричав, на мить зупинившись:

— Правду кажеш: такі, як я, не змінюються!

У відповідь почувся несподіваний вибух реготу. З-за густих кущів вигулькнули дівчата — подружки Зориці.

— Ой, бродник іде!

1 ... 8 9 10 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якщо подолаєш прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якщо подолаєш прокляття"