Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"

На моє здивування, дівчина доброзичливо усміхнулась, а її обличчя стало милим, як у звичайних дівчат з рідного поселення.

— Ти дуже гарна, коли так усміхаєшся, — несподівано для себе сказав я.

Астра зашарілась і злилася з кольором червоного шовкового плаття.

— Ну досить! Це вже занадто! — вигукнула вона, знову перетворившись на задерикувату доньку пірата і розвернулась, щоб іти геть.

Не знаю чому, але я схопив за руку це дівчисько, затримав її і спокійно сказав.

— Астро, невже тобі більше подобається вселяти в людей страх і ненависть, ніж викликати повагу і симпатію?

Дівчина слухала все це, повернута спиною. Потім повільно розвернулась, підійшла впритул і так само спокійно сказала:

— Я — донька Володаря Фароса! Я не повинна хвилюватися чи подобаюсь народу, чи ні! Основне, щоб вони боялися, а отже, — поважали!

Я розгубився, не знаючи, що й відповісти. Астра зверхньо хмикнула, висмикнула руку і покинула дім, голосно грюкнувши дверима.

Ближче до вечора зайшов вартовий:

— Збирайся, хутко! Володар чекає!

В шовковій залі красувався щедро накритий стіл. Від різноманітності страв крутилося в голові, а можливо, від того, що я не їв уже другу добу. Примостившись в кінці довжелезного столу, я кивнув Фаросу, Астрі. Володар і дочка сяяли і переливалися від шовку і дорогоцінностей. Недоступні і далекі, як холодні зорі.

Вирішив більше не думати про королівську пиху, а просто добряче попоїсти. Страви так смачно пахли, збуджували апетит. Я зручніше примостився. В залі стало шумно, про щось голосно та весело гомоніли, підіймали келихи за Фароса. Я тягнув до рота шматок ароматного м’яса, коли гучний голос володаря прогримів на всю залу:

— Хоробрі воїни! — і сивочолий тричі вдарив у долоні. — Зараз Айхо продемонструє майстерність у підкоренні звіра!

Від наростаючого обурення я стиснув під столом кулаки.

— Нещодавно, — продовжував Фарос, пильно дивлячись у вічі, — корсари спіймали двоголову хапуку, від якої Айхо врятував мою дочку. Але вчора до нас потрапив цікавіший звір. Хижаку вдалось поранити трьох найкращих мисливців! Він, звичайно, не хапука, але дуже небезпечний.

За наказом Фароса до зали внесли ноші із залізною кліткою. Ще здалеку чулось гепання по металевих ґратах. Та коли я побачив звіра, з яким мав зійтися в поєдинку, серце наче сказилося від хвилювання. Я зустрівся з блискучими очиськами радика. З пронизливим писком малий кинувся в мій бік. Гості аж відсахнулись. По ситих рядах хвилею прокотились зойки неприхованого здивування.

— Володарю Фаросе! — схвильовано мовив я. — Це дійсно небезпечний звір, я зустрічався з подібними у Східній Вернакії. Чи можна звернутися з проханням?

— Оскільки ти гість, можеш просити про послугу. І якщо вважатиму її прийнятною, — зробивши паузу, пірат зверхньо обвів поглядом васалів, — то задовольню.

— Володарю! — намагаючись зберігати спокій, виголосив я, — якщо вдасться підкорити хижака, зайшовши в клітку, дозволь забрати звіра.

Фарос задумався, вагаючись тер рукою підборіддя. Врешті прогримів неприязний голос:

— Добре, Айхо! Я дозволю забрати звіра, але… лише мертвим!

Серце завмерло. Підступність пірата вражала.

— Але звір потрібен мені живим! — вигукнув я, ще сподіваючись на чудо.

— Звір і мені потрібен живим! Забрати зможеш лише мертвим, — зле усміхнувся пірат.

Стримуючись, щоб не накинутись на корсара з кулаками, я з надією глянув на Астру, але та зрадливо уникала погляду.

— Гаразд, Фаросе!

В залі запала тиша. Погляди присутніх прикипіли до клітки з радиком. Я повільно наближався, а в голові шалено крутились думки.

Дід привчив носити з собою цілющі трави. На щастя, стебло магори, від якого можна надовго заснути, я захопив у подорож. Якщо радик проковтне шматок, засне швидко і, сподіваюсь, це буде схоже на смерть.

Тиша від всезагальної напруги наче наелектризувалась. Кожен крок давався тяжко, ніби долав невидимі перешкоди. Шкіра пекла від міцно затиснутого в долоні коріння. Шумний потік повітря наповнив легені і розпираючою хмарою завмер. Я взявся рукою за металевий прут, а сам непомітно протягнув малому магору. Колюча мордочка ткнулася в жменю, шорсткий язик загріб траву. Вдаючи біль, я голосно закричав, притиснувши до грудей начебто укушену радиком руку. Гості нажахано ойкнули, але ще з більшим зацікавленням прикипіли до драми, що розгорталась. Вдаючи лють, я безстрашно відчинив клітку. Та не встиг і поворухнутись, як звіреня, заплітаючись лапками, ступило кілька кроків і звалилось пластом на землю.

Не очікуючи такого швидкого результату, я на мить розгубився. Та захоплено-здивовані вигуки присутніх повернули впевненість. І я нахабно збрехав:

— Звір мертвий!

Фарос аж піднявся із трону. В недобрих очах ватажка піратів боролися недовіра та страх. Але страх перемагав… Я зрозумів: план спрацював!

— Ну, що ж, повелителю звірів! — роздратовано почав пірат. — Завтра прибуде корабель! Готуйся!

Багряний від безсилої люті Фарос вихором вийшов із зали. За піратом поспішно вибігла дочка. Вечеря закінчена.

Гості розійшлись, і я нарешті відніс радика в будиночок. Розстелив під ліжком жупан. Маленьке звіреня, звернувшись клубком, солодко посопувало. Блаженна усмішка застигла на обличчі. Навіть не вірилось, що все спрацювало. Радик зі мною! Тепер потрібно придумати як звільнити сифона. Адже вже завтра прибуде корабель.