Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Оранжеве сонце 📚 - Українською

Читати книгу - "Оранжеве сонце"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оранжеве сонце" автора Василь Степанович Фіялко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 50
Перейти на сторінку:
його сліду! Чи, може, це вождь Ту висліджує, щоб змахнути востаннє своєю довбнею!..

— Хто шукає Е? — тихо, але сміливо запитав юнак.

— То, — почулося знизу.

Е дуже зрадів несподіваній появі свого друга. Однак відразу ж війнуло й острахом. Знав: усяке співчуття або допомога покараному сприймалася як зрада племені.

— То не побоявся шукати Е?..

— Не побоявся! — запально вимовив То і, подаючи вигнанцеві одну з принесених палиць, додав — То приніс довбню друга. То піде з Е.

Е взяв з рук То свою довбню. Відтепер вона ставала не єдиною його помічницею. Поділити важкість самотності зголосився То. Це радувало, гріло кров. Однак Е мовчав.

— То скоро пожалкує, — сказав він, — а назад уже повернутись не зможе…

— То не пожалкує!

— Зараз Е не візьме То з собою… Хай, може, потім…

— Коли ж?..

— Скоро. А зараз То повернеться… Е приходитиме сюди вночі!.. Е дасть знати про себе голосом пугача…

— То все зробить, що скаже друг. Він приведе багатьох молодиків.

— Поки що не треба багатьох… Е походить лісом, знайде схов, щоночі слухатиме пугача…

— То теж слухатиме пугача!.. То спить і все чує… А пугача почує найперше!

— Добре, То, добре, — розчулено промовив Е. — Хай То має вуха тонконогої газелі, очі орла і хитрість тигриці! То — вірний друг!

— Е хвалить То? — зрадів хлопець. — Е буде вождем племені…

— Племені?.. — уперше після сутички з Ту всміхнувся Е. — Де воно, те плем'я?

— Воно буде. Е і То — його початок.

— Гаразд. То повернеться зараз назад, — звелів Е і ще хотілося промовити якесь тепле, зворушливе слово, та не міг його віднайти. Е лише простяг руку і торкнувся ліктя То.

— То повернеться, — сказав хлопець і рушив униз, до племені, — та так спритно, що жодна галузка не шелеснула за ним, не шерехнув жоден камінець.

Е сторожко дивився, як чорну постать То поглинав морок ночі. Зненацька сяйнула вогняна гілка і освітила схил, по якому скрадався То. Але це була лише мить — знову чорна пустка згорнула свої крила. Дві хльосткі краплини вдарили в обличчя Е. Насувалася гроза. Треба було ховатися від зливи — під якийсь виступ скелі чи в ущелину. Е рушив угору, минаючи вікові дерева, що повганяли вузлувате коріння у кам'янистий грунт. Заяскріли вогненні гілки, розколюючи небо з боків і з середини. І вже не один небесний звір широко розтуляв горласту пащеку, а безліч. Вони всі разом ніби заповзялися розхилитати гірський кряж і з оглушливим тріском звалити його на долину, навічно засипавши дерева, кущі, усі живі істоти важкими брилами і щебенем. Та раптом сипонув густий дощ, і майже тієї ж миті ринули згори дерева. Е притиснувся до стовбура. Ліпших криївок шукати не випадало.

Е згадав, як під час такої негоди добре було сидіти в печері. Туди майже не залітав вітер.

А тепер лютування грози посилювало відчуття самотності. Він один на весь світ. Раз у раз згадувалась стрільчастоока Ни. Як там вона? А матінка Уф? А брати і сестри?

Зустріч з То викликала в його душі хвилю почуттів. То співчуває йому, Е. То — справжній брат. Він пішов по його сліду, пішов, щоб утішити у важку мить. Чому ж саме То рушив за ним?.. І враз згадався випадок, який трапився давно. Вони були ще дітьми. То сидів біля потоку. Брав на долоню візерунчасті камінчики, занурював їх у прозорінь води і милувався, як переливалися барви. Та раптом хлопець випустив камінчики з руки, а сам ніби прикипів до землі. Перед ним звела голову жовта гадюка, що виповзла з трави. Блиск її очей проникав у глибину грудей, до самого серця, і воно лунко загупало, аж відлунювало у вухах. Тремтів роздвоєний язик, викинутий із пащі. Голова гадюки похитувалася, усе її тіло напружувалося, готове ось-ось кинутися на жертву. Та в цю мить підскочив Е, гадюка зашипіла дужче і кинулася на непрошеного оборонця. Але не наздогнала. Коли ж потому Е підійшов до То, хлопець вдячно обійняв його.

А ще пізніше з То трапилося нещастя — зірвався з високої скелі, переламав передпліччя. Кістка зрослася, але рука більше не служила так, як раніше. І мисливці не взяли То до свого гурту. Е був одним з небагатьох, у кого каліцтво То викликало співчуття. І То горнувся до Е.

Гроза почала вщухати. Дощ уже не так лив, вітер збавив силу. Вогненні гілки ще спалахували над видноколом, прокочувався грім, та в його гуркоті вже не вчувалося запалу і погрози, він проносився з краю в край із якоюсь просвітлілою радістю, — мовляв, нагнав було страху на все живе, а тепер звеселяю. Проте юнакові було не до цього. Належало підшукати якусь безпечну щілину, якийсь більш-менш надійний схов. Зрештою дощ перестав іти. Е рушив угору. Ступав повільно, стежка поміж кам'яних брил була ковзкою, на кожному кроці траплялися заглибини. Е ішов, запам'ятовуючи обриси брил та видовбин. Раптом на шляху виросла невисока стіна — сягала підборіддя. Вогненна гілка освітила верх тієї стіни, і юнак побачив рівну і досить простору кам'яну площину, з одного боку якої росло дерево, а з другого врізалася у небо велетенська плеската брила, ніби навмисне витесана невідомими каменотесами.

Здертися на плескату площину було для Е справою неважкою. Опинившись там, юнак спершу підійшов до дерева. Воно вкорінилося в розколині над самим урвищем. Цупкий корінь наче зрісся з гранітом, і здавалося, що то він власною силою розколов камінь.

Гілки дерева в своєму осередді утворили зручну для відпочинку місцину. Е вже хотів вилізти на стовбур, але передумав — відлякувала близькість провалля.

Черговий спалах блискавки висвітлив у підніжжі прямовисної стіни темну пляму — то міг бути кущ або вхід до печери. Е рушив туди. Коли там була печера, то належало вивірити, чи не заселена яким-небудь звіром; коли ж ні, то, заклавши вхід камінням, можна мати безпечний захисток. Ще звіддалік Е розгледів, що внизу стіни за

1 ... 8 9 10 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оранжеве сонце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оранжеве сонце"