Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Сила пристрасті 📚 - Українською

Читати книгу - "Сила пристрасті"

503
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сила пристрасті" автора Елен Тен. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11
Перейти на сторінку:
Геть звідси, відьмачко! Ти вже своє зробила. * * *

– Тасько, Тасько! – голос брата долинає десь іздалеку. Він шарпає мене за руку, намагаючись догукатися.

– Що-о-о? – заледве розплющую очі. Наче хтось запорошив їх пилом. Світ навколо тьмяний, він розпливається. У голові дзвенить.

– Я не міг тебе розбудити, – уже сміється Олег. – Дрихнула, як наш татко.

Підпираю голову рукою, утомлено позіхаю. Ніяк не можу відійти від важкого сну. Почуваюся побитою.

– Що ти хочеш?

– Мама просила нас не виходити з кімнати. Починають сходитись люди. На прощання.

Схоплююсь.

– Малинка?…

– Угу, – він залазить на ліжко з ногами, тягнеться до планшету. – Я тобі зараз таке розкажу… Упадеш!

– Ну?

Тієї миті я не мала ані найменшого бажання щось слухати або з кимось розмовляти.

– Усі ті люди думають, що бабуся була відьмою.

– Олегу, давай не зараз, – відмахнулась я.

Але брат не звернув на мій протест жодної уваги.

– Вони думають, що в неї була особлива магічна сила. І перед смертю вона передала її комусь із нас. Тепер вгадують кому.

Він уважно на мене дивився, шукаючи реакції. Я тільки похитала головою. Яка різниця, хто що каже? Малинка знала багато лікувальних трав. Допомагала людям. У неї закохався наш дідусь – одружений на той час чоловік. Покинув заради неї родину. Таке трапляється щодня. А розповіді про те, що перед похованням на його тілі знайшли сліди ворожіння – маячня. Люди просто хотіли помститися. Ось і наговорюють.

А Катерина в таке вірить. Постійно скаржиться на сни про бабусю. Ось і мені сьогодні наснилося казна-що.

* * *

Люди приходили і йшли, приносячи живі і штучні квіти, вимовляючи скупі слова підтримки моїм батькам і тітці Надії. Чомусь майже ніхто не заходив до кімнати, де тепер лежала Малинка. Наче сердились на неї чи остерігалися бабусю навіть після її смерті.

А мене два дні колихало, млоїло. Наче з’їла щось не те. Доводилось лікуватися зеленим чаєм. І дешевою газованою водою, єдиною з тих, які можна було знайти в сільській крамниці.

У день поховання нічого не змінилося. Тільки дехто з присутніх наближався до бабусиної труни. А чоловіки, які копали яму, після завершення справи біля огорожі збризнули руки освяченою водою. Знаю про таку. Її продають в маленьких пластикових пляшечках із хрестами на етикетках. Колись Малинка привозила такі з монастиря.

Батько скаржився, що йому довелося довго вмовляти священика, який з невідомих причин не хотів відспівувати небіжчицю. Навіть такі помічні в багатьох випадках гроші цього разу не відіграли вирішальної ролі.

Але найдивніше себе поводила баба Ніна – сусідка, яка доглядала Малинку. Вона клала до труни невідомі сушені трави, при цьому довго щось шепотіла.

Наступного ранку, щойно зійшло сонце, ми з батьком застали бабу Ніну на нашому подвір’ї. Вона обсипала будинок дрібним маковим насінням.

– Я не роблю нічого поганого, – відказала вона, випереджаючи батькове запитання. – Я просто хочу, щоб душа Марини знайшла спокій.

– А чому ви вирішили, що вона не знатиме спокою? – утомлено перепитав він. – Не знаю, що саме ви там робите. Але прошу вас це припинити. Нам не потрібна ваша допомога.

– Вона потрібна Марині.

Упіймавши на собі роздратований погляд мого батька, баба Ніна опустила голову:

– Колись Марина поставила мене на ноги. Я вмію бути вдячною. Я просто виконую її прохання, – вона розвернулася і пішла до хвіртки.

* * *

За три дні ми повернулися до Львова. Виявляється, Малинка склала заповіт, у якому поділила своє майно (квартиру і сільський будиночок) між сином та донькою. Ми знайшли його у поштовій скриньці тітки Надії. Дивина!

Мама з батьковою сестрою вирішили продати будинок в Солонці, а гроші розділити порівну. Щодо квартири, то в ній і надалі житимуть Катерина з матір’ю. А я, якщо вступлю до Львівського університету, матиму в тій квартирі власну кімнату.

Катерину смерть Малинки тяжко вразила. Навіть не уявляла собі, що кузина так її любила. Я була засмученою. Втрачати рідних завжди страшно. Але ми, на превеликий жаль, ніколи не були такими близькими, як хотілося б. Я відчувала, що втратила її значно раніше.

Олег захопився тими історіями про відьом. Навіть прихопив із собою бабусиного записника – товстого зошита в чорній цератовій обкладинці. Багато там різноманітного. Про лікарські рослини, трави. Знайшлися й цікавіші записи. «Як утримати удачу», «Приборкати гнів», «Відвадити непроханих гостей». Справжній тобі фольклор ворожки. Погортала, посміялася, повернула. А брат не відставав. Поспілкувався в селі з бабою Ніною. Та наплела йому всякого. Про те, що Малинка отримала силу від своєї матері – ворожки із сусіднього села. І перед смертю мала передати вміння комусь із рідні – старшій доньці або старшій онучці.

– От і йди до тітки Надії, до Катрусі. Спитай, чи не почали вони літати на мітлі, – жартувала я.

Брат ображався.

– Я серйозно.

Ну як на таке реагувати?

У день нашого від’їзду до Корця я «вигулювала» Олега містом. Йому заманулося купити нову флешку, а мама відмовилась пускати брата самого. Наче я зможу втримати хлопця, якщо йому захочеться шукати пригод.

Знічев’я ми сіли на трамвай № 1. Мій улюблений маршрут. Я так скучила за львівськими краєвидами.

Олега мало цікавило те, що відбувалося за вікном. Діставши свій планшет, він увімкнув ігри.

Я навмисне заплатила за ще одне коло. Аби хоч якось згаяти зайвий час. Зійшли на площі Ринок. У суботу містом блукали екскурсійні групи та живі скульптури. З ними фотографувалися туристи. Не люблю, коли Львів стає таким галасливим і багатолюдним. Не хочеться його ні з ким ділити.

Коли мене гукнули на ім’я, я не одразу обернулася. Невже навколо мало Тетян? Але чоловічий голос повторив вітання.

– Привіт! – сказав він, засапавшись. – Вас не наздоженеш.

Переді мною зупинився фотограф з весілля Ігоря. Посміхаючись, запитав, як справи. Дістав і передав зі шкіряної папки кілька моїх знімків. З весілля і біля Ельжбетки напередодні. Світлини справді гарні. Яскраві, живі. Я чи не вперше подобаюся собі на фотокартках.

– Ти що, носив їх із собою? – здивувалася я.

Не розуміла, як із ним поводитись. Він не перший хлопець, з яким я поцілувалася. Але перший з-поміж тих, кого я зовсім не планувала цілувати. Те вино, ті обставини зіграли свою роль.

– Та ні, – відмахнувся він. – Просто сьогодні прихопив. Разом з іншими. Лежали в одній папці. А тут ти…

Не вміє брехати. Але нехай. Подякувала, взяла. Разом з його візитівкою. Розвернулася, щоб іти.

– Буде потрібний професійний фотограф – клич, – крикнув той навздогін. – До речі, я Богдан.

– Тетяна.

– Знаю.

Він знову

1 ... 10 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сила пристрасті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сила пристрасті"