Читати книгу - "Кампанелла - Місто Сонця, Томмазо Кампанелла"

боці соляріїв. Якщо вони стають жертвою вторгнення, якщо їхніх громадян образять чи пограбують або коли їхні союзники потраплять у халепу чи інші, гноблені самодержцями, міста попросять допомоги в боротьбі за визволення, солярії негайно скликають нараду. Насамперед навколішки моляться богу, щоб надихнув їх на щонайкраще рішення, потім усебічно розглядають обставини справи і тільки тоді оголошують війну. Спочатку виряджають до ворогів священика, якого звуть посередником; той вимагає повернути награбоване добро або припинити утиск союзників чи покласти край тиранії. У разі відмови він оголошує війну, звертаючись до бога помсти Саваофа з благанням наслати погибель на тих, хто відстоює несправедливу справу. Якщо ворог затягує відповідь, священик дає час для роздумів; коли має справу з царем - одну годину, коли з республікою - три години. Усе це робиться для того, щоб запобігти підступу. Ось так починають вони війну проти зухвалих порушників природного права 52 й релігії.

Після оголошення війни всіма воєнними діями керує заступник Сили. Сила, подібно до римського диктатора, діє у всьому на власний розсуд і за власною волею, щоб не допустити шкідливого зволікання. Однак у справах особливої ваги він радиться з ⊙, Мудрістю й Любов'ю. Проте до початку війни на Великій Раді доповідач викладає причини війни й обгрунтовує законність задуманого походу. До складу цієї Ради входять усі, кому виповнився двадцять один рік і більше.

Варто зазначити, що в їхніх арсеналах зберігається всілякого роду зброя, яку часто випробовують під час військових навчань. На зовнішніх стінах міста розміщені в достатній кількості бомбарди, біля них стоїть напоготові обслуга. Мають вони також іншу новітню зброю, наприклад, гармати, які доставляються на поле бою возами. Усе інше спорядження й харчі перевозять на мулах, ослах та підводах. Коли стоять табором у відкритому полі, всередині розміщують обоз, гармати, вози, драбини й облогові машини. Б'ються солярії довго й запекло, потім їхні загони відступають, кожний під свій прапор. Введені в оману вороги переслідують їх, гадаючи, що ті готуються до втечі. Тоді військо соляріїв розступається праворуч і ліворуч, їхній командувач дає артилерії наказ стріляти розжареними ядрами, а потім, передихнувши, з новим завзяттям і з новими силами вони атакують розгубленого ворога. Воєнних хитрощів їм не позичати. Своїми воєнними підступами і машинами солярії перевершують усі народи. Отаборюються вони за римським зразком: ставлять намети й окопуються валом і ровом з неймовірною швидкістю. Керують цими роботами, воєнними машинами і гарматами особливі начальники, а лопатою й сокирою вміє орудувати кожен вояк. П'ять, вісім або й десять воєначальників складають військову раду, до якої обираються найдосвідченіші у вмінні шикувати бойовий стрій і найбільш обізнані з військовими хитрощами. Вони дають накази своїм загонам, відповідно до погоджених на нараді рішень. Є в них звичай брати з собою кінний загін озброєних хлопців, щоб вони привчалися до війни і звикали, як вовченята й левенята, до вигляду крові. У скрутну хвилину їх відводять у безпечне місце разом з озброєними жінками, яких багато при війську. А після битви ці жінки і хлопці доглядають воїнів, перев'язують рани, услуговують їм, підбадьорюють лагідними словами і пестощами. Дивне диво, чого домагаються вони такою поведінкою! Воїни, щоб показати свою хоробрість жінкам і дітям, вершать геройські подвиги. Так любов робить їх переможцями. Той, хто при штурмі першим видерся на мур ворожого міста, одержує після битви від жінок і хлопців почесний вінок з трави при лунких вигуках війська; того, хто врятував життя товаришу по зброї, нагороджують вінком з дубового листя; 53 хто умертвив тирана, той дарує храмові зброю, зняту з убитого, і одержує від ⊙ наймення, яке відповідає його подвигу. Багатьох відзначають для заохочення іншими вінками.

Вершники озброєні списом і двома прив'язаними до чепрака пістолями з гартованої сталі, дещо звуженими при дулі, завдяки чому кулі з них пробивають наскрізь будь-який залізний панцир. Окрім цього, вони мають меч і кинджал. Інші вершники, важкоозброєні, послуговуються залізними здоровенними палицями. Річ у тім, що коли ні меч, ні пістоль не можуть пробити залізну зброю ворога, тоді вони вдаються до цих палиць: кидаються на супротивника, як Ахілл на Кікна, 54 замахуються й звалюють його на землю. До палиці причеплені два ланцюги завдовжки в шість п'ядей з залізними кулями на кінцях. Закинуті на ворога, ці ланцюги оповиваються навколо шиї, немов зашморг, скидають супротивника з коня, і він розпластується долі.

 

Секрет, як правити конем за допомогою ніг

 

Для того, щоб зручніше послуговуватися цими палицями, вершники правлять поводами коней не руками, а ногами. Робиться це в такий спосіб. Поводи перехрещуються на чепраку сідла, і кінці їх прикріплені пряжками не до ніг, а до стремен. Стремена ж мають з зовнішнього боку залізні кулі, а всередині - трикутник. Отож, натискаючи навперемінно ногами трикутник, вершник приводить його в рух, а той у свою чергу змушує обертатись кулі, прикріплені пряжками до стременного ременя. Завдяки цьому вершник з неймовірною швидкістю натягає або відпускає уздечку, рухом правої ноги повертає коня наліво, а лівою скеровує праворуч. 55 До цього не додумалися навіть татари. Вони, щоправда, правлять поводами за допомогою ніг, але не вміють їх ні скручувати, ні натягувати, ні відпускати, як то роблять солярії за допомогою прикріпленого до стремен блока.

Битву починає легка кіннота прицільним вогнем з аркебуз, потім ідуть в атаку загони списників, насамкінець вступають у бій пращники. Вони тут у високій ціні й діють у такому порядку, в якому чергуються нитки в основі тканини: одні виступають уперед, інші тим часом відходять назад, і так далі навперемінно. Велику силу являють собою загони воїнів, озброєні довгими списами. Завершується битва боєм мечоносців. Після закінчення війни влаштовуються тріумфи за звичаєм римлян, навіть гучніші, правляться подячні молебні богу; тоді приходить у храм воєначальник, а поет чи історик, який був із ним у поході, як тут прийнято, розповідає про його успіхи, а також про невдачі. Верховний правитель нагороджує воєначальника лавровим вінком, а найхоробрішим воїнам вручають почесні подарунки і на багато днів звільняють від громадських обов'язків. Останнє не дає їм великого задоволення, бо солярії не звикли ледарювати і тому самохіть допомагають у роботі друзям. І навпаки, переможених з власної вини або тих, хто випустив з рук перемогу, оцінюють з неприхованою зневагою. А хто перший кинувся тікати з поля бою, той може уникнути смерті тільки