Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

Місіс Уелдон була дуже задоволена цією дружбою.

Якось - а саме 6 лютого - вона завела з капітаном Халлом мову про Діка Сенда, і капітан похвалив молодого матроса.

- З цього хлопчини,- сказав він,- вийде колись чудовий моряк, запевняю вас! У нього вроджений хист мореплавця, і цим хистом він надолужує брак необхідних знань. Але й те, що він знає, гідне подиву. І він засвоїв це за напрочуд короткий час.

- Слід ще й додати,- мовила місіс Уелдон,- що він чесний, добрий та слухняний юнак, упевнений в собі, рішучий і надто серйозний, як на свій вік. Відколи ми його знаємо, не було жодного приводу бодай щось закинути йому.

- Таж, це чудовий юнак,- підхопив капітан Хала.- Недаремно його всі так хвалять і люблять!

- Коли ми повернемося з цього плавання,- провадила місіс Уелдон,- то мій чоловік оддасть Діка до морського училища, щоб він дістав диплом капітана.

- І дуже добре зробить містер Уелдон,- відповів капітан Халл.- Дік Сенд стане колись гордістю американського флоту.

- У бідолашного сироти було важке дитинство! - зауважила місіс Уелдон.- Він пройшов нелегку школу.

- Еге ж, місіс Уелдон, і наука не пропала даремно. Хлопець зрозумів: треба працювати, щоб вибитись у люди. Він на правильному шляху.

- Так, він буде людиною обов’язку.

- Погляньте лишень на нього, місіс Уелдон! Він стоїть за стерном, не відводячи очей від бушприта. Він надзвичайно уважний, тож судно аніскілечки не відхиляється від курсу. В Діка Сенда уже зараз хватка досвідченого стерничого. Непоганий початок для моряка! Навчатися нашого ремесла, місіс Уелдон, треба змалечку. Хто не починав служби юнгою, з того ніколи не вийде добрий капітан, принаймні в торговому флоті. Хто присвятив себе морю, той повинен учитися на всьому, згодом дії моряка стають розумними й водночас підсвідомими; рішення він приймає так само швидко, як маневрує вітрилами.

- Однак, капітане Халл, гарних моряків не бракує й у військовому флоті.

- Звичайно, проте, скільки я знаю, майже всі найкращі коряки починали службу з дитинства, не кажучи вже про Нельсона та багатьох інших. Той не моряк, хто не був юнгою.

В цю мить із каюти вийшов кузен Бенедікт, як завжди, заглиблений у свої думки. Він став блукати туди й сюди палубою, зазираючи в усі шпарини, нашпорячи під клітками з курми, проводячи рукою по швах у бортовій обшивці, де пооблущувалася смола.

- Сподіваюсь, ви себе добре почуваєте, кузене Бенедікт? - спитала місіс Уелдон.

- Так, кузино Уелдон… Почуваю я себе непогано... Однак мені кортить чимскоріше висісти на землю.

- Що це ви там шукавте під лавою, пане Бенедікт? - спитав капітан Халл.

- Комах, пане капітан! - сердито відказав кузен Бенедікт.- Що мені тут шукати, як не комах?

- Комах? На жаль, доведеться трохи потерпіти: де-де, а на морі вам навряд чи пощастить збагатити колекцію.

- А чому б і ні, пане капітан? Цілком можливо, що на борту знайдеться якийнебудь представник...

- Ее, кузене Бенедікт! - мовила місіс Уелдон.- Лайте чи не лайте капітана Халла, але на його кораблі така бездоганна чистота, що вам доведеться вертати з ловів із порожніми руками!

Капітан Халл засміявся.

- Місіс Уелдон перебільшує,- відповів він.- Однак, пане Бенедікт, гадаю, ви все ж марно згаєте час, шукаючи комах по каютах.

- Та знаю! - вигукнув Бенедікт, розчаровано знизуючи плечима.- Я вже все там обнишпорив.

- Хіба що в трюмі «Пілігрима»,- вів далі капітан Халл,- ви знайдете тарганів, та вони вас, мабуть, не цікавлять.

- Не цікавлять, кажете! Ці нічні прямокрилі, яких прокляли в свій час Вергілій і Горацій! - відказав кузен Бенедікт, випростуючись на весь свій зріст.- Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі Periplaneta orientalis, які живуть...

- Забруднюють...- докинув капітан Халл.

- Які царюють на борту,- гордо поправив кузен Бенедікт.

- Вельми приємне царювання!

- Що з вами говорити, адже ви не ентомолог!

- Аніскільки.

- Послухайте, кузене Бенедікт,- мовила усміхаючись місіс Уелдон,- сподіваюсь, ви не хочете, щоб ми задля любові до науки віддали себе на з’їжу тарганам?

- Я нічого не хочу, кузино Уелдон,- запально відповів ентомолог.- Хіба що додати до своєї колекції якийсь рідкісний екземпляр, що прикрасив би її!

- То ви незадоволені своїми знахідками в Новій Зеландії?

- Навпаки, дуже задоволений, кузино! Адже мені пощастило знайти там жука-стафіліна, якого досі знаходили тільки в Новій Каледонії, за кілька сотень кілометрів звідти.

У цю мить Дінго, що грався з Джеком, підбіг до кузена Бенедікта.

- Геть! Геть! - закричав той, відштовхуючи собаку,

- Любити тарганів і ненавидіти собак! - вигукнув капітан Халл.- Як ви можете, містере Бенедікт?

- Та ще такого чудового песика! - докинув малий Джек, обіймаючи велику голову Дінго.

- Нічого поганого я про нього не кажу,- відповів кузен Бенедікт.- Тільки ж уявіть собі! Цей гемонський пес не виправдав моїх сподівань. Коли його знайшли, я думав...

- О боже! - вигукнула місіс Уелдон.- Невже ви сподівались зарахувати і його в ряд двокрилих або перетинчастокрилих?

- Та ні,- серйозно відповів кузен Бенедікт.- Адже цього Дінго, хоч він і належить до австралійської породи собак, підібрано на західному березі Африки?

- Так,- відповіла місіс Уелдон.- Принаймні Том не раз чув це від капітана «Вальдека».

- То я думав... Я сподівався... знайти на цьому собаці якихось представників напівтвердокрилих, властивих тільки африканській фауні...

- О боже милосердний! - вигукнула місіс Уелдон.

- Або, може, якусь блоху невідомого виду,- додав кузен Бенедікт.

- Чуєш, Дінго? - спитав капітан Халл.- Чуєш, мій песику? Ти не виконав свого обов’язку!

- Однак хоч скільки я його чесав,- мовив ентомолог з неприхованим жалем,- не знайшов на ньому жодної блохи... Жодної!

- Яку б ви відразу задушили, чи не так? - спитав капітан Халл.

- До вашого відома, містере,- сухо відповів кузен Бенедікт,- сер Джон Франклін 35 не дозволяв собі вбивати найдрібшших комах, ба навіть американських комарів, чиї укуси