Читати книгу - "Semper tiro, Франко І. Я."

Вкриває і до сну йому співає.

А як засне, то пані Клементина

По хаті ходить, як тиха вода,

І, мов безумна, шептом що хвилина

Йому свій жаль та тугу повіда,

І, мовби се наймильша їй дитина,

До нього пестощі так ніжні приклада,

Блага його, і дякує, і докоряє,

А там нахилиться й тихесенько співає.

А він лежить без тями. То поблідне,

Мов труп, то рум’янцями спалахне.

Чоло раз чисте, мов кришталь, погідне,

То знов чимсь диким, прикрим замахне;

Уста сміються, мов дитя свобідне,

Та враз мов біль страшенний їх утне,

І знов мине, і він, мов мрія з-поза світу,

«Байдуже»,- шепотить, та: «Evviva la vita!»

Третя і четверта пісні колись будуть.

НОВІ СПІВОМОВКИ

Облягали ляхи місто

Десь в часі Руїни,

Штурмували брами й мури,

Підкладали міни.

Боронилося козацтво,

Й міщани не спали,

День і ніч гриміли з мурів

Пушки й самопали.

Але Купер’ян-цехмістер

Був за всіх завзятий,

Цеховому товариству

Нишком став казати:

«Годі, братця, нам на мурах,

Як сичі, сидіти,

Покажім, що й ми, міщанство,

Не страшкові діти!

Вдармо ніччю на їх табір

З крутого байраку!

Згиньмо або тих ляшеньків

Зотрім на табаку!»

Як згадали, так зробили,

Щастила їм доля,

І розбили вражу силу,

Як пух, серед поля.

Радість! Слава! Крик і гомін!

Збігаються в місті

Шевці, кравці, всякі справці -

Не сто і не двісті.

І вітають Купер’яна

З його вояками,

Як героя, всю дорогу

Всипали квітками.

А на площі чорна рада:

Взяли всі гадати,

Яку б тому Купер’яну

Нагороду дати?

Одні кажуть: «Чим він досі

Був у нас? Цехмістром!

Тепер його за заслугу

Виберім бурмістром!»

Другі кажуть: «Що, бурмістром?

Ми на се не згожі!

Най він буде комендантом

В огневій сторожі».

Треті кажуть: «Ні, панове,

Іншу раду маймо,

Купер’яну від нумеру

По дукату даймо!»

«Ні, ні, ні! - реве громада

Одностайним хором.-

За геройство гроші брати?

Ну, се був би сором!»

Знов незгода, знов гармидер,

Сяк і так міркують;

Що хто скаже, кличуть: «Славно!»

А інші кепкують.

Аж ось вискочив на лаву

Пузатий бурмістер

Та й закликав: «Най жиє нам

Купер’ян-цехмістер!

Дав нам бог такого мужа

Ворогів розбити,

Та не дав нам знать, яку б то

Честь йому зробити.

Гроші дати - сором брати,

Та й ми ж бідні люди;

На уряд його поставить -

Іншим заздро буде.

Поки він живий між нами,

То все нам завада -

То ж, панове цехмістрове,

Ось моя вам рада:

Зараз тут його убиймо,

На паль посадімо,

По смерті ж його оплачмо

І святим зробімо.

І насиплемо над тілом

Могилу високу,

Будем поминки справляти

Два рази до року».

«Славно! Славно! От так рада!»

Всі враз загукали,

А цехмістра Купер’яна

Навіть не питали.

Ви чули ту пригоду?

В часі розливу рік

Попав у бистру воду

Нещасний чоловік.

В глибокім вирі б’ється

І тоне вже туй-туй,

До кума, що на мості,

Кричить: «Рятуй! Рятуй!»

А кум, що на поруччя

Поважно лікті спер,

Глядить критично: «Втоне

Чи вирне ще тепер?»

Вкінці махнув рукою

І мовив лиш одно:

«Не тратьте, куме, сили,

Спускайтеся на дно».

Гай-гай! Таких кумів нам

Не два, не три, не п’ять

В житті щодня, щохвилі

Приходиться стрічать.

Ти в горі, нужді б’єшся,

Мов риба у саку,

Працюєш, тачку тягнеш,

Мов панщину важку;

Тут сумнів мучить душу,

Що місце, то боляк,-

А він лиш критикує:

«Се зле!» і «Се не так!»

За поміч і пораду

Він має лиш одно:

«Не тратьте, куме, сили,

Спускайтеся на дно!»

І наш народ так б’ється

В матні вже много літ,

І хвилі напосілись

Його розмити слід.

А на безпечнім мості

Фальшивії брати

Стоять і ждуть - чи, може,

Щоб поміч принести?

Стоять і ждуть на хвилю,

Що брата проковтне,

Числять: тепер ще вирне,

Тепер вже, чей, пірне.

На крик його й благання

В них слово лиш одно:

«Не тратьте, куме, сили,

Спускайтеся на дно!»

Та що се? Він не тоне,

Хапаєсь берегів,

Не слухає поради

Облесних ворогів

І під ногами чує

Вже твердший, твердший грунт,

А ті на мості в репет:

«Се бунт! Се бунт! Се бунт!»

Під ними міст хитаєсь,

І хвиля прясла рве,

Із мосту крик лунає:

«Рятуйте, хто живе!

Рятуйте більшу власність!

Рятуйте панський лан!

Рятуйте трон і вівтар!

Давай обложний стан!»

А що, як Немезіда

Собі одного дня

Позволить жарт зробити

І ролі поміня?

На своїм грунті стане

Русь міцно на ногах,

А супротивна хвиля

Піде по ворогах?

І ті, що нас із виру

Спасали мило так,

Самі скуштують трохи,

Який-то в мокрім смак?

А Русь на їх благання

Їм відповість одно: