Читати книгу - "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Старицький М. П."

Дмитро. Ага! Ага! А вам заськи!

Дехто. Е, не по правді: давай і нам! (Одбирають.)

Дмитро. Та ну вас, роздавите!

Грицько. А у вас оце, хлопці, без мене новина сталася?

1-й парубок. Яка?

Грицько. Кажуть, що одному молодцеві, у якого дев’ятої клепки бракувало змалку, якась ласкава душа свинячу вставила?

1-й парубок. І що ж - прийшлась?

Грицько. Прийшлась акурат... Тепер такий балакучий став: одне хрюка!

2-й парубок (набік, до хлопців). Це він про Потапа!

Сміх.

Потап (схоплюється). Не тільки, кажуть, хрюка, а й сам вибива клепки з лоба тому, хто його зачепить.

Грицько. Цікавий би це свиномордіє здибати! (Засукує рукава.)

Сміх. За дверима чутно веселий дівочий сміх.

Дмитро. Стійте! Стійте! Дівчата йдуть! Потривайте ж, я їм за жданки штуку устругну! (Бере кочерги й рогачі і ставить на двері.)

Дехто. Ану-ну!

Двері раптом відчиняються, і усе пада на дівчат.

Голоси. Ой стережись, кочерги!

Регіт у хаті.

Ті ж, Галина, Дарина і дівчата.

Галина. А хто це з вас, каторжний, трохи голови не провалив?

Дехто. То не я, не я! (Показують на байдужого Дмитра.)

Галина. Дмитро? Ну, тривай же, шибенику!

Дмитро. І сном і духом! Е-еге!.. Не видавать, братці!

Галина. Ловіть його, сестрички, та нагріємо!

Дмитро. Ой не буду, не буду!

Починається біготня й гвалт: «Держи!», «Ось він!», «Тю на вас!».

Степанида. Навіжені! Трохи мене не звалили!

Настила стіл; ставить хліб, пироги та горілку. Маруся їй допомага.

Галина (хоче вдарити Дмитра і наліта на Грицька). Ось тобі! Ось тобі!

Грицько (схоплює Галину). А це за віщо?

Галина. Ой, це Грицько!

Грицько. Е, за помилку треба оддячити! (Цілує її.)

Маруся на авансцені остовпіла з мискою в руці.

Галина (засоромившись). Пусти! Пусти-бо!

Грицько. Голубонько! Це вже моє таке щастя!

Маруся упустила на діл миску.

Галина (випручається). Геть-бо! Помилився в двері!

Грицько. Ні, не помилився, серце!

Хома. Молодець Грицько, тільки оком накинув дівчину, уже й його!

1-й парубок. Забісований.

Маруся (схаменувшись). А, так такий ти! (Вголос.) Потапе, голубчику, підбери оці черепки; я така незручна... мене отой паливода штовхнув, я й розбила миску. Не сердьтесь, тіточко-голубочко, я вам кращу принесу. (Жартливо штовха Потапа.) Збирай, збирай, лебедику, я тебе оддячу!

Потап. Для такої зіроньки і голки вночі збиратиму!

Маруся (знервовано жартлива й весела). Здрастуйте, сестрички: Дарино, Мокрино, Прісько…

Цілуються.

Дарина (дає хліб і кланяється). З святою Меланкою будьте здорові! Дай боже Новий рік стрічати і на той рік діждати!

Степанида. Дай боже! Спасибі!

Грицько щось шепотить Галині, та сміється; він придержав Дмитра; Галина жартливо б’є його. Хома з Марусею. Парубки з дівчатами. Стоїть легкий гомін.

Дмитро. Ні, такого, як оце мені, не дай боже!

1-й парубок. Та мовчи вже та диш!

Степанида. Ну, що ж, може б, уже й по чарці?

Усі. Цитьте, тихо! Діло кажуть!

Хома. Час уже частувати, паніматочко!

Усі. Час, час! Ого-го!

Хома. Частуйте ж, щоб часу не гаяти, мовчки; ви дівчат, а я парубків.

Степанида. Та й сількісь! А де ж ваша щедрівка?

Дарина. А ось! (Кладе на стіл всячину.)

1-й парубок. Чи ба, як мало!

3-й парубок. Лодарювали!

Галина. А ви й того не нащедрували, то й мовчіть!

Частують у дві руки і закусюють біля столу. Маруся крутиться і заграє з дівчатами й парубками, найбільш з Потапом; раз у раз сміється, дає йому свою чарку; той п’є до парубків. Дмитро тихесенько виходить.

Степанида. А ти, Дарино, чому не п’єш?

Дарина. Спасибі, тіточко, не хочу.

Степанида. Чому?

Дарина. В мене голова болить... Певно, додому піду...

Степанида. Ото!

Маруся (в цей час підносить Потапові маківника). Хочеш?

Потап. Спасибі! Такої ласки не забуду!

Маруся (жартливо). Бачиш, казала, що оддячу, і оддячила!

Хома (тихо до Грицька). Так мені шкода, братику, твоєї сестри: сидить он бідненька... Потап поводив, поводив, а тепер Маруся закрутила йому памороки.

Грицько. Я йому сьогодні бебехи одіб’ю! Горілки давай! Коли гулять, так гулять! Галино, за твоє здоров’ячко! Дарино! Випий