Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Вендета по-українськи 📚 - Українською

Читати книгу - "Вендета по-українськи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вендета по-українськи" автора Анатолій Сергієнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11
Перейти на сторінку:
в ньому є свій драматичний театр? Щоб зважитися на такий крок, потрібно мати вагому причину. Це, Надю, доля. Я тебе знайшов, ми разом – це головне.

– Щось ти, Юрку, сьогодні балакучий дуже. Раніше з тебе слова було не витягнеш, а тепер… До нас на роботу в прокуратуру так просто не беруть, тим паче, чужих.

– Звичайно, Степан Степанович спочатку впирався, як віл, але якщо зверху натиснути… Ротацією кадрів називається, щоб люди рухалися, не закисали на одному місці.

Юрко пригадав свій стан після лікування в госпіталі, як важко йому було змиритися, що інвалід, до служби в органах не придатний, адже вердикт лікарів був суворий, однозначний. Згадав, як стояв перед начальником управління на милицях, розгублений і зніяковілий, а той проглядав штатний розклад, тер чоло, думаючи, де б прилаштувати свого підлеглого з вищою юридичною освітою. Юрко назвав місто. Генерал поморщився, а потім зрадів. Швидко зняв слухавку і зателефонував до Генеральної прокуратури. Але навіщо Наді про це знати?

– В Києві в тебе хто? – запитала вона.

– Тато, мама, молодший брат. Сім’я у нас дружна. Брат, до речі, виграв у лотерею грин-карту, їде до Америки, вже йому візу відкрили. Батьки, правда, не дуже у захваті, шкода сина відпускати за океан, але я брата підтримав – нехай їде, світу трохи побачить. Батьки у мене класні! Тебе приймуть, будь певна! Тим паче, така гарна господиня. Кароока, чорноброва, метка, за словом у кишеню не полізе. Справжня українська жінка!

– Фу, як банально, газетний штамп.

– Тоді – сучасна жінка, яка палить нишком цигарки, ходить без ліфчика, мріє, щоб син навчався на факультеті міжнародних відносин, а майбутній чоловік заробляв багато грошей.

– Це вже ближче до істини. Що ще?

– Ще… Яка любить критикувати владу, пише гострі статті про сьогодення, які нещадно ріже редактор, і мріє вивести на чисту воду місцеву мафію.

– Хочеш сказати, що в нас немає мафії? Заперечуватимеш, що ми живемо в бюрократично-кримінальній країні, де корумпованість чиновників досягла небачених раніше масштабів, а народ доведений до злиднів?

– Що ти, Надю, хіба можна тобі заперечувати, – відказав Юрко, встромляючи виделку в розрізаний навпіл огірок. – Мафія існує в усіх країнах і ще нікому не вдалося її знищити. Я маю на увазі – знищити повністю. Це – тіньова, нелегальна, тобто кримінальна економіка, якщо бути точнішим. Це – гроші, а їх наші громадяни люблять. Найстрашніше те, що тіньова економіка розбещує суспільство, деформує свідомість і культивує правовий нігілізм. Тобто, прищеплює людині психологію не цивілізованого, а кримінального світу. Небезпека в тому, що усе це йде зверху, від владних структур, від тієї меншості, що впливає на добробут і злидні більшості. Всі громадянські цінності, вчить історія людства, завжди були створені організованою і непохитною меншістю, що вміє панувати над своїми і чужими пристрастями, писав В’ячеслав Липинський. Якщо меншість замість того, щоб будувати багату й вільну державу, буде набивати свої кишені, то в більшості врешті-решт терпець урветься.

– У мене таке враження, що він ніколи не урветься, – зітхнула Надя. – 3 оптимістки я перетворююся на безнадійну песимістку. Хто би міг подумати, що ми падатимо, падатимо і кінця-краю не видно… Ти їж, Юрку, їж, а то охолоне. Не дивись на мене, я вже пообідала.

– Цікаво, де?

– В редакції. Ми навіть каву пили. Роботи багато. Редактор з Мирославом зачинилися, працюють… Тобі кави зварити чи чай питимеш?

– Чай, – сказав Ткач і подумав, що з Мирославом Ярмолюком потрібно буде зустрітися, може, щось цікаве про Штима розкаже. Зараз головне – ретельно збирати і аналізувати інформацію. – Надю, а ти Штима добре знала?

– Хто його не знав? Він жінкам подобався. Гарний, видний мужчина, ще й багатий. Чудовий оратор. Герой національного відродження. Ти б його, Юрку, послухав років десять тому. Як він виступав на мітингах! Краще від нашого Ярмолюка. Мирослав теж уміє сказати, аби лишень була аудиторія і дали в руки мікрофон, він і півдня говоритиме. Але Штим завжди був першим, завжди лідером і до його рівня Мирослав ніколи не дотягував, хіба що напише і прочитає, і то його заносило вбік, а Штим знав, коли, що, де, як треба сказати. І не тільки сказати, а й діяти. Рішуче, напористо, послідовно і безстрашно. Він нікого не боявся, добре відчував кон’юнктуру і раніше всіх уловлював настрій людей. Тому і став популярним, народ йому вірив, йшов за ним, навіть тоді, коли Штим несподівано став багатим бізнесменом, авторитет його не похитнувся. Дав людям роботу, впорядкував місто, заасфальтував вулиці, побудував новий готель…

– Жінкам подобався, а тобі? – запитав Юрко.

– Мені?.. – Надя примовкла, почервоніла, потім сказала: – Якщо відверто, то не дуже. Хоч і не личить про небіжчика негарно говорити, але такий тип чоловіків мені не подобається. Аж занадто правильний, нудний, позбавлений фантазії. Та й очі в нього масні, як у кота. Як гляне – наче гола перед ним стоїш. Одна моя знайома казала, що і в ліжку він не такий спритний, як у політиці й бізнесі. Ще й грубий, коли щось не так, як він захоче. Жінки липнуть, бо багатий.

– Багатий, кажеш. А звідки у нього гроші? Я маю на увазі початковий капітал, адже починав з голого місця, майже з нуля?

– Він же лікар-гінеколог. До нього завжди черга була, сам знаєш для чого. Тато – голова селянської спілки, стрийко – в облздороввідділі високу посаду обіймав, та й дружина – Марія Василівна – не з бідних. Родину має за кордоном. Пологовим будинком завідував років з десять. А в нас усі щось дають, несуть, презенти він любив – це факт. Пам’ятаю, коли я лежала, прибіг захеканий, здається, з якогось мітингу. Одразу до мене, такий уважний, турботливий, хабара хотів, але спізнився, бідолаха, – у мене пологи скінчилися. Зі мною в палаті дівча лежало, Оксанкою її звали, сімнадцятилітня, дитину, правда, нагуляла, майбутній батько жодного разу не показався, та й ніхто до неї не приходив. Уявляєш, ніхто не приходить, а тут таке нещастя – мертву дитину народила. Як вона, бідненька, плакала, кричала! Боже ж ти мій! Всі до неї позбігалися і Штим теж. Утішають, клопочуться, за руки тримають, щоб не дай, Боже, чого не сталося – вікно відчинене, а ми на четвертому поверсі лежали. Дівчина в істериці, кричить, волосся на собі рве, а Штим стоїть, як стовп, і ні пари з вуст. А вона до нього на «ти», та так його з болотом змішала, що аж мені незручно стало. Певне, і з неї хотів хабара здерти, а

1 ... 10 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вендета по-українськи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вендета по-українськи"