Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

Чужинці дивилися на неї з різними обличчями, хтось оторопіло, хтось із недовірою, наче на божевільну. Нарешті, першим заговорив найбільш урівноважений з них — Роб:

- Припустімо, дракони… Гаразд, грець із ними. Але хіба ми не можемо попросити притулку у людей?

Джин навіть фиркнула, настільки божевільним їй здалося його припущення.

- Ти що! Вас одразу ж  схоплять і здадуть владикам! За вас їм заплатять золотом. Для жадібних і тремтячих від страху селян ви— просто справжній дар богів! А якщо староста дізнається, що хтось допомагав безіменним —його відразу ж закують в кайдани, відправивши на каменоломні.

- Тоді чому ти нам допомагаєш? —

- Хм, я інша справа, —Джин в перший раз посміхнулася, від чого її обличчя стало ще чарівнішим. - Спочатку вам слід було б запитати , звідки я знаю вашу мову!.. Просто мій батько був одним з безіменних, чужинцем з іншого світу. Він навчив мене розмовляти по-вашому, багато розповідав усілякі небилиці. Наприклад, про літаючі небом залізні кораблі, про міста із височезними будинками, про музику, що може лунати із коробки. Ось заради нього я вам і допомагаю.

- А де зараз твій батько, і чому йому не вирвали язика?

- Батька вбили чотири з половиною роки тому. А від рабства його врятувала війна. У той час, як він опинився у цьому світі, дракони воювали один з одним, цитадель проти цитаделі. Розкидані селища, гори трупів, паніка, плутанина. Серед цього всього він і загубився. Вивчив мову, одружився, зберігаючи свою таємницю. А вашій чудернацькій мові він вчив нас, коли ніхто не чує: в лісі, і то пошепки.

- Нас? Тобто в це посвячений ще хтось із твоєї родини?

- Брат. Але його забрали маршали. Він вже або загинув, або мучиться в якійсь цитаделі. Ті, кого забирають в якості данини, вже ніколи не повертаються додому.

- А як щодо аномалій, їх можна віднайти і увійти назад?— подав голос хлопець із неймовірно красивими сумними очима, який до цих пір зберігав мовчання.

- Нажаль, їх не можна виявити звичайним поглядом; потрібні якісь снасті або ... - Джин, зморщуючись, згадувала незвичайне для неї слово, - Прилади. Батько шукав ці чорні діри, збирав історії, багато подорожував, але жодного разу на них так і не натрапив. Зате він на власні очі бачив, як маршали упіймали двох чужинців, прилюдно вирвали їм язики. Ви не зможете повернутися хоча б тому, що не зможете вільно шукати зворотній вихід. Вас виявлять, варто вам опинитися на відкритому просторі. Вартові на сторожових вежах завжди пильнують. Дракони кружляють високо в небі вдень і вночі.

- І що ж ти нам пропонуєш, Джин? — нічого не розуміючи, похитав головою Роб.

Джин довго дивилася на нього своїм проникливим фіалковим поглядом, перш ніж сказати гірку правду:

- Смерть. Ви можете піти в світ духів до того, як вас піймають дракони. Я можу дістати вам отрути, ви помрете швидко і безболісно.

- Ти це серйозно?! Але я не збираюся вмирати! —викрикнула білява дівчина, стиснувши кулаки від люті.

- Просто ти не знаєш, що на тебе чекає, —спокійно відповіла Джин. - Я розумію, це важко прийняти, особливо людям, які чули про драконів лише з казок. Ви не зможете вічно ховатися, не зможете ходити по воду, полювати, розводити багаття. Ні, звичайно якийсь час ви протримаєтеся, якщо розраховувати на везіння, але рано чи пізно вас помітить хтось із місцевих, чи вистежать дракони.

- Але самогубство теж не варіант. Ми до цього поки якось не готові, — промовив хлопець із незвичайними блакитними очима, якого Джин запримітила з першого погляду. - Ти ж знаєш цю місцевість, може, ти відведеш нас у більш безпечне укриття, де люди бувають рідко, а дракони не зможуть побачити нас з висоти?

- Я, звичайно, можу, але це лише відтягування прийдешніх мук .

- Нехай так. Нехай я проживу зайвий день або місяць в цьому довбаному драконячому раю, але я не буду боягузливо накладати на себе руки. А якщо мене спіймають, тоді просто вистріли мені в серце, — він посміхнувся, дружелюбно дивлячись на Джин. Дивуючись, як ця дівчина може одночасно так хвилюватися за них і бути такою стійкою.

- Що ж, двійко з вас я зможу угробити, перш ніж мене схоплять разом з вами, — невесело посміхнулася Джин. — Нам потрібно почекати до темряви, потім я переведу вас в інше місце.

- От би пожувати чогось. Але, якщо нічого немає, може, розкажеш, як ці владики можуть, якщо я вірно зрозумів, перетворюватися на драконів?

- У стародавніх легендах, йдеться про те, —почала Джин сідаючи, схрестивши під собою ноги, на які одразу ж почали натикатися погляди хлопців, — що творцями нашого світу були Бог Одр — батько і Богиня Алея — мати. Богиня була м'якою, поступливою, їй підпорядковувалися стихії води і землі, а Бог-батько, навпаки, був суворим, запальним і могутнім, йому підкорялися повітря і вогонь. Боги захотіли продовжити свій рід. Та ось тільки думки щодо дітей у них не співпали, і тоді створили вони своє продовження за своєю подобою. Богиня породила людей з води і глини — красивих, білошкірих, поступливих, але тендітних. А Бог із вітру та полум'я створив  прекрасних і одночасно жахливих створінь, могутніх, швидких, сильних, проте, кровожерливих. Така ось казочка. Там ще чимало всього щодо сильних сторін одних і слабкостей інших, але можна зів'янути, поки це все перекажеш. Просто владики складаються з іншої субстанції, їх згусток вогню — жива істота, але це не той вогонь, яким топлять піч. Владика може перетворитися за власним бажанням — думка, полум'я, — і ось уже невимовний звір у кровному тілі. Болі вони від свого перетворення не відчувають. Злегка, правда, обпалюють волосся, тому у владик короткі зачіски, і від них завжди тхне паленим. Дракон пам'ятає і цінує все те ж, що і владика, в тілі якого він живе. Загалом, це одне ціле, здатне на тимчасове роздвоєння.