Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

  Вечір проходив за переглядом кіно під назвою «Еквілібріум2», який Айлі переглядала вже багато разів. Це її улюблений фільм, який як вона вважає – показує як потрібно цінувати свої емоції, і не нехтувати тим, що ми можемо відчувати. А вірш з цієї картини вона вивчила на пам’ять. І коли був фрагмент, де йшла мова про цей самий вірш, вона повторювала кожне слово.
   Мітчел уважно дивився на її губи, які шепотіли слова з вірша. Йому так кортіло знову відчути цей неймовірний, солодкий смак її вуст. Смак ванілі та пристрасті. Але цього більше ніколи не повториться. Якщо тільки вона не погодиться на його пропозицію. А якщо це станеться, поцілунки будуть входити до угоди. Мітчел усміхнувся, як тільки уявив її теплі губки.
   Айлі була поглинена кіно, але ні на мить не забувала, що у кімнаті знаходиться людина, яка ще півгодини назад цілувала її. Цей поцілунок, зовсім вивів її з рів-
новаги. Давно ніхто не цілував її. Особливо ось так. Такого поцілунку у неї ще ні
з ким не було. Хлопець добре знав свою справу. Його гарячи губи, умілий язик, а іноді і зуби – демонстрували усі хижі, чоловічі інстинкти Мітчела. Пристрасть у його крові. Але і вона не пасла задніх. Згадавши їхнє злиття губами, і те, що він збирався знову її поцілувати – викликало у неї задоволену усмішку.
  Айлі іноді споглядала на Мітчела та поринала у роздуми. Він сидів, та дивився уважно на екран. Шотландець був повністю розслабленим та спокійним. Його обличчя стало таким милим, безтурботним – зараз він був справжнім. Принаймні
­­­­­­­­­­­­ вона так гадала. Чому він так себе поводить? Поки, що Айлі не могла цього зрозуміти.
   Доки Айлі та Мітчел іноді споглядали один на одного, їхні друзі сиділи в обіймах та дивились уважно кіно.
   Вечір добіг кінця, так само, як і фільм.
   Айлі подякувала усім за компанію, і посилаючись на мігрень, пішла до своєї кімнати. Мітчел добре знав, що вона тікає від нього. Але нічого окрім того, як подякувати їй за вечерю, він більше не промовив.
   Згодом Айлі почула, як у низу зачинились двері. Вона підійшла до вікна, та трішки відсунула фіранку. Мітчел підійшов до свого авто, та узявся за дверну ручку. Айлі усміхнулась тому, що його «залізний кінь» виглядає під стать йому. Блискучий срібний Ягуар3 з відкидним верхом – пафосний, як і власник. Але, як же дівчині кортіло проїхатись із ним в цьому шикарному авто. Але це лише мрія.
   Мітчел підняв очі на вікно другого поверху і побачив там Айлі. Дівчина явно розгубилась, але не відскочила від вікна. Він хитро усміхнувся, та склавши два пальці торкнувся чола, ніби-то віддаючи честь. Вона знову підтвердила і без того вже існуючу думку, що до неї – Айлі не така, як всі.
   Айлі хитнула головою у відповідь на його прощання і відійшла від вікна. Він ще раз усміхнувся, але вже сам собі, та сівши в авто, поїхав додому.

      Айлі вийшла після душу, та одягла шовкову коротку сорочку, яка ледь прикривала стегна. Вона підійшла до великого дзеркала біля ліжка, та покрутилась перед ним. Дивлячись на своє відображення, вона грайливо пробіглась долонями від
грудей до стегон, та задоволена своїми формами – усміхнулась.
   Гепнувшись на ліжко, та розсипавши волосся по подушці, Айлі згадувала поцілунок Мітчела. Облизавши свої губи, вона згадувала смак та тепло цілунку. Уміння дарувати незабутню пристрасть, і тим самим розпалювати бажання – от, що Мітчел точно уміє. О, як же давно її губ ніхто не торкався. А згадати, що таке неконтрольоване бажання з таким, як синьоокий – це щось дивовижне. Він грубіян та бовдур, але вона б із великим задоволенням ще і ще цілувала його.
   Айлі залізла під ковдру та солодко позіхнула. Прокручуючи у голові цілунок
знову та знову, дівчина незчулась, як заснула.
__________________________
3Jaguar (Ягуар)— британський автомобіль компанії «Jaguar Cars Ltd», що спеціалізується на виробництві лимузинів класу «люкс», спортивних купе та гоночних авто для змагань.
­­   Мітчел лежав без сну на величезному ліжку. Була б тут Айлі, і він би радів тому,
що у нього безсоння. Її губи не давали йому спокою. Така пристрасть. Таке бажання. Вона наче вогонь. Він усміхнувся, та згадав її слова «Якщо б ти хоч одну ніч провів зі мною, до іншого ліжка ти б вже не захотів». Цікаво, яка вона у ліжку? Яка вона без одягу? Як може звезти з розуму? Він занервував від власних думок. Звідки?! Звідки такі думки?! Що йому до неї?! Це все божевільний поцілунок, який вони розділили на двох, не давав йому спокою. Поцілувати б її вуста ще раз.
Мітчел зітхнув.
   — Айлі, Айлі. — Він усміхнувся, зрозумівши, що його єство дає про себе знати. Спогади про поцілунок, одізвалися нижче пояса.
   З думками про зелені очі та пухкі губи Айлі, хлопець поринув у світ сну.

   Минув тиждень після останньої зустрічі з Мітчелом, але його поцілунок Айлі і досі відчувала. Кожного дня вона думала, що він от-от прийде та знову запропонує угоду, від якої вона відмовилась. Але ні. Він ні разу не дав про себе знати. Айлі знала, що вона правильно вчинила, але їй так би хотілось відповісти так. Проте брехати, та жити з хлопцем, якому вона здається «пандою» вона не може.
   Ідучи до кондитерської, дівчина наспівувала «my heart is a ghost town4». Айлі була у хорошому настрої, тому, що усе у кондитерській вже було майже готово.
Відчинивши двері, вона зайшла у середину. Усміхаючись своїм успіхам, вона пройшла до стійки, де в недалекому майбутньому будуть красуватись її десерти.
   Тишу порушив дзвінок мобільного. Айлі швидко дістала з сумочки телефон, та відповіла на дзвінок.
   — Алло. — Усміхнулась вона, знаючи, що на другому боці слухавки знаходиться матуся.
   — Привіт доню. Як ти? — запитав найлагідніший голос на планеті.
   — Привіт мамусю. У мене все добре. А як ти? Як татко?
   — Все гаразд люба. Як там справи з будинком?
   Айлі зам’ялась. Як вона може зараз зізнатись?! Ще трішки брехні, а потім вона
__________________________
4 ghost town- пісня з альбому The Original High— третій студійний альбом американського співака і автора пісень Адама Ламберта, вихід якого відбувся 12 червня 2015 року. Альбом вийшов на новому лейблі виконавця Warner Bros. Records.
усе розповість. Але треба ще трохи часу.
   — Будинок приводжу до ладу. Майже все готово. — Айлі огляділась. Кондитерська була пофарбована та заставлена меблями. Хоч в чомусь вона не збрехала. В кімнаті дійсно майже все готово.
   — Ну і добре! Ми ось, що вирішили з татом. — Мама замовчала, і потім радісно додала: — Хочемо навідати тебе.
   Айлі гепнулась на стілець.
   — Що?
   — Ми приїдемо до тебе! Правда добре?!
   — Звичайно! Звичайно мамусю! — Айлі була в шоці. Що тепер робити? Як бути?!
   — От і добре.
   — А коли вас чекати?
   — Ми ще точно не вирішили. Можливо через тижні два. Татові треба закінчити деякі справи по роботі. Як тільки він буде вільний, ми приїдемо.
   — Тільки подзвони за декілька днів, щоб я вас зустріла. — У Айлі мозок закіпав. Що ж тепер робити?
   — Звичайно. Звичайно.
   — Матусю, я маю бігти. Джессі прийшла допомогти пофарбувати стіни у вітальні. — Збрехала Айлі, і від цього почувалась паскудно.
   — Добре моя люба, біжи. Ще подзвоню. Бережи себе. Любимо тебе. Бувай.
   — І я вас люблю. До дзвінка мамусю. Бувай. — Айлі вимкнула телефон та почала думати зі швидкістю світла, що їй робити.
   Ну а що ж вона собі думала?! Скільки можна брехати родині. Вони на це не заслуговують. Але зараз не час розповідати їм про кондитерську.
   — Ні. Ні і ще раз ні! — сама до себе сказала Айлі, згадавши пропозицію Мітчела. — Нізащо!

   Цілий день Айлі нічого не робила. Лише думала, як вийти з ситуації, в яку сама себе і загнала. Проте, нічого іншого, як погодитись пожити з Мітчелом – їй у думки не прийшло.
   Діставши з гаманця клаптик паперу з номером телофона Мітчела, вона важко зітхнула та почала набирати його номер. Серце калатало немов навіжене. Руки стали вологими, а у горлі пересохло. Вона збиралась вже кинути слухавку, але почула знайомий сексуальний голос.
   — Алло. Я слухаю.
   — Алло. — Вона зам’ялась. Привіт.
   — Айлі?! — він одразу впізнав її.
   — Так, це я. Ми б могли зустрітись? Я хочу обговорити з тобою твою пропозицію. — Доки вона це говорила, стук серця відгукувався у скронях.
   — Яку пропозицію? — він дражнив її, і сам отримував від цього купу задоволення.
   — Ти знущаєшся?! Добре вибач. Забудь. Бувай.
   — Постривай. Це ти вибач. Давай зустрінемось. Коли тобі буде зручно?
   — Я зараз вільна.
   — Тоді давай, я до тебе заїду. Ти у кондитерській?
   — Так.
   — Через хвилин двадцять я буду у тебе.
   — Чекаю.
   — До зустрічі Айлі. — Не втримався він, щоб не промовити її ім’я.
   — До зустрічі Мітчел. — Вона наче коштувала його ім’я на смак.
   Вимкнувши телефон, Айлі засумнівалась в правильності своїх дій. Але назад вона не здасть. Вона прийняла рішення.

   Айлі підскочила на стільці, коли побачила, що машина Мітчела зупинилась біля кондитерської. Серце закалатало немов навіжене. Дихання стало уривчастим, згадавши його вуста на своїх.
   Мітчел вийшов з машини, та попрямував до дверей. Його впевнена хода, усмішка та високий зріст викликали у Айлі бажання взнати його ближче.
   — Привіт. — Він обірвав її фантазії.
   — Привіт. — Пересохлими губами, ледь вимовила Айлі. — Будь ласка, сідай. — Дівчина вказала на стілець за столиком.
   Мітчел сів туди куди йому вказали, та чекав коли до нього підсяде Айлі.
   — Ти передумала?
   — Можливо.
   — То так, чи ні?
   — Так.
   — Чому?
   — На це є причини. — Вона відкрила рота, щоб пояснити, але заговорив Мітчел.
   — А якщо я вже знайшов дівчину, яка зіграє роль моєї нареченої. Можливо, ти запізнилась з відповіддю. — Схиливши голову на один бік, він хитро усміхнувся.
   — Якщо так, то чого ти тут? — вона пронизувала його поглядом. — Зрозуміло, що ти ще нікого не знайшов.
   В його очах заблищали вогники.
   — Ти занадто розумна.
   — Ну вибач. Я не можу вдавати із себе дурненьку. Я не ті дівчата, яких ти знаєш.
   — Вони не дурненькі, вони… вони… Яка різниця, які вони. Зараз не про них. — Занервував він, не змігши знайти відповідь. — Моя бабуся оцінить твої розумові здібності. Це добре, що ти така дотепна. Навряд чи б, вона повірила, якщо роль зіграє… — Він подивився на Айлі, та замовк.
   Айлі усміхнулась та додала:
   — Не хвилюйся, говори як є. Я вже звикла до твоїх «компліментів». Ти хотів сказати, що якщо поруч з тобою буде розфуфирена красуня, бабуся усе зрозуміє. Зрозуміє те, що це одна із твоїх подруг. А я, – сіра миша, ой вибач забула «панда», — саркастично сказала вона, — підійду на роль нареченої, яка схопилась за такого красеня, як ти. Нібито, ти мій останній шанс.
   — Саме так. — Буркнув він, хоча так не вважав, але щоб насолити цій розумниці, він відповів саме так.
   — Я так і думала.
   — То, що? Коли ти переїдеш до мене?
   — Я ще не погодилась.
   — Почнемо з того, що ти б не подзвонила, якби не прийняла рішення.
   — Я можу його змінити.
   — Навряд. Тобі видно теж потрібна допомога, раз ти  все вирішила. — Хитро сказав Мітчел.
   — Так, мені потрібна допомога.
   — Що змінилось?
   — Я збрехала батькам, що купила будинок.
   — О, так ти не така вже і зануда. — Засміявся він.
   Айлі задивилась на його бездоганну усмішку.
   — Від тебе це комплімент.
   — Так, що там далі?
   — Уся моя родина збирала мені кошти на будинок, а я витратила їх на свою мрію. — Вона показала долонею на кімнату. — А їм сказала, що купила будинок.
   — Дай вгадаю. — Він нахабно усміхнувся. — Батьки хочуть навідати тебе.
   — Так. — Айлі стало соромно, що вона бреше власній родині. А тепер про це знає містер досконалість.
   — А як ти їм поясниш, що ти живеш зі мною?
   — Я про це не думала.
   — Ну значить, будеш продовжувати брехати. — Він простягнув свою руку через стіл, та ніжно узяв долоню Айлі. Дівчина широко відкрила очі, та здивовано подивилась на нього. — Тільки тепер про те, що ти моя наречена.
   Айлі висмикнула руку з його великої руки.
   — Еее ні.
   — Ну тоді, як ми допоможемо одне одному?
   — Не знаю. — Айлі потупилась. — Я ж не казала, що у мене хтось є. Як вони повірять?
   — Прийдеться гарненько постаратись. — Він знову схопив її руку. — Особливо над тим, що ми «пара». І мої доторки, хоч трохи тобі приємні. Зможеш це зіграти?
   — Я постараюсь.
   — Ні, ти це зробиш. Або інакше, вони усі нас розкусять. Зрозуміло?
   — Так.
   — Ти згодна і надалі брехати?
   Айлі подивилась йому у вічі, та секунду подумавши, сказала:
   — Так. У мене нема вибору.
   — От і добре «кохана». — Поцілувавши її відкриту долоню, усміхнувся він.
   — Брешу батькам, як я до цього дійшла. — Дівчина важко зітхнула, і в її очах з’явились сльози.
   — Айлі, ти можеш ще передумати. Просто скажи ні. — Він дивився у її очі, та бачив, як їй боляче від того, що вона змушена брехати.
   — Ні, коханий. — Усміхнулась вона, згадавши, що треба вживатись у нову роль. — Все гаразд. Я згодна бути твоєю нареченою. Сьогодні ж розповім про тебе батькам.
   — От і розумничка. Тоді треба придумати історію, як ми познайомились та закохались. — Він прокашлявся на слові «покохали».
   — Нас познайомили Крейг та Джессі. Так і будемо казати. Ти ж хочеш і від них приховати правду?
   — Так. Добре все ж таки, що ти така розумна.
   Айлі важко зітхнула.
   — Тоді мені прийдеться брехати ще й подрузі.
   — А мені другу.
   — Я скажу Джессі, що ми зустрічались іноді, а з рештою зрозуміли, що закохались.
   — Добре придумала. Тоді я і Крейгу так буду казати.
   — А як я поясню своїм батькам, що живу з тобою?
   — Скажеш, що ми живемо у мене. А будинок ти ще не купляла, та й гроші не витрачала. — Він і досі тримав її руку. А вона й не збиралась її забирати. — Розповіси таку ж їм історію, як Джессі. Але скажеш, що боялась їм розповісти, бо усе занадто швидко відбувалось.
   — Так і зроблю. Ти теж не дурний.
   — Ну, дякую.
   — А, що ти скажеш бабусі?
   — Те ж саме, що і ти. Хоча вона не повірить. Це ж вона мене поквапила з заручинами. Я взагалі не планував колись сім’ю.
   — Але тепер у тебе буде наречена.
   — Так.
   — Надіюсь до одруження не дійде? — вона перелякано подивилась на Мітчела.
   — Ні, ти що?! Вона сказала, що треба одружитись і все таке, але… Ні нізащо!
   — Мітчел, я погоджуюсь бути лише «нареченою» і це тільки гра. І ми не будемо спати у одному ліжку. Я одразу попереджую.
   — До весілля не дійде. Обіцяю. — Він забрав свою руку, та залишив її самотню руку на столі. — А за інше узагалі не хвилюйся.
   Айлі, усе зрозуміла. Двічі повторювати не було потреби. Для такого, як він вона не пара.
   — Ну і добре.
   Мітчел знав, що ображає її знову. Але краще у такій ситуації бути чесним. Хоча розумів, що збрехав сам собі. Згадавши безсонну ніч, після їхнього поцілунку, та ті думки «яка вона у ліжку», він голосно ковтнув.
   — Тоді завтра почнемо гру?
   — Так.
   — А сьогодні треба буде поговорити з Джессі та Крейгом. Хочеш поодинці, чи як «любляча пара», скажемо разом?
   — Разом. Я не витримаю нападів Джессі, якщо буду з нею сам на сам.
   Мітчел розреготався.
   — Добре. Поговоримо разом. — Він оглядівся. — Ти на сьогодні все тут зробила?
   — Так, все.
   — Тоді, поїхали зараз відчитуватись та ошелешувати друзів?!
   Айлі встала зі стільця, та поправила свій безмірний світер.
   — Ну, ходімо! — зітхнувши, вона попрямувала до виходу.
   Мітчел швидко встав, та за два великих кроки опинився біля дверей, швидше ніж Айлі.
   — Прошу, «кохана». — Він вишкірився на усі тридцять два зуба, відчиняючи перед нею двері.
   — Дякую.
   — А де ж поділа «коханий»?
   Айлі невдоволено зітхнула, та додала:
   — Дякую, «коханий».
   — Ось так краще. — Усміхнувся він.
__________________________
2«Еквілібріум»(англ.Equilibrium) — американськийфантастичнийантиутопічнийбойовик2002 р. режисера Курта Віммера. Головний герой фільму — Джон Престон, клерик (високопоставлений співробітник органів безпеки). У світі фільму всі емоції заборонені, і громадяни змушені приймати щоденні ін'єкції прозіуму (препарату що пригнічує емоції).
*************************************